Світлана гл. 4

Гл. 4

Добриня

Я дійсно почав заграватися. Не знаю що на мене зайшло… Губи ще й досі відчували дотик губ Лани, а сам я намагався забути те що побачив потім. Я ж її брат. Ці декілька днів після того що сталося ми майже не говорили, практично до самого повернення додому. Тільки коли я вже зібрався до Польщі Лана мене обійняла та сказала, - Не їдь, будь ласка. Я б може і не поїхав якби знав те що станеться потім… 

Степанович… Вона спочатку намагалась його уникати, але коли ми повернулись з моря, вона раптом його зустріла. І щось сталось.

Світлана

  • Ти цілувалась зі своїм братом? Я йому заздрю.
  • Не треба заздрити, ми з тобою цілуємось більше. Краще давай на канатку.
  • Я ж не такий молодий і завзятий як ти
  • Еге ж, мій педобірчику. Славко, харе телитися, йди. Бо піду від тебе до Сьомки. 
  • Добре-добре... , сказав Славко і поліз на канатну доріжку. 

Я зустрічаюсь з Вячеславом, так, він мене старший практично вдвічі. Мабуть я збоченка. Я розумію що чоловіку потрібна жінка для … секса, проте я ще не готова. Проте його дотики мене розпалюють, настільки сильно що я інколи думаю, може вже і не рано мені, тим більше дехто з однокласниць вже давно мають партнерів і кажуть якщо перший партнер досвідчений то перший раз буде кращим ніж з молодим “новачком”.
Все ж таки рано. 

Я прийшла додому і замріяно кинулась в ліжко… Руки й ноги боліли через фізичне навантаження. Проте це було приємно. А ще… приємними були поцілунки.

 Сьомка

 Вячеслав Степанович доброго вечора!

  • Доброго, Семене.
  • Можна з вами відверто?
  • Коли було не можна?
  • Ви зустрічаєтесь зі Світланою?
  • Яка тобі до цього справа і як ти це взнав.
  • Не важливо, мені її брат наказав наглядати за нею, перед тим як поїхав до Польщі. Я вас бачив і записав на відео як ви цілуєтесь. Вас за це виженуть з роботи і можливо навіть посадять до в’язниці, за розбещення неповнолітньої. 
  • Сьомка… більше не приходь на гурток.
  • А я і не збирався.

Частину першу плану я зробив, тепер потрібно частину другу. Нашу розмову я записав і завантажив в комп’ютер. Тепер потрібно було налаштувати так систему щоб мій голос ставав таким, як голос викладача. Мамка думала що я вчусь на айті курсах… ну це в якомусь сенсі теж знання. Можливо потім стану шпигуном, американським чи китайським, на крайній випадок російським. Але спочатку Світлана… 

Підкрутивши параметри програми я нарешті почув як мій голос звучав як є голос Степановича. Далі справа була за малим. Я вийшов з кімнати з літаком, який я колись робив для гуртка, він не міг літати, але батьки дуже любили його і думали що з ним все добре. І прям на їх очах, вдаючи що їх не бачу, його поламав. 

  • Семен, що ти робиш?
  • Я більше нічого не хочу знати про цей гурток, вчитель мудак…
  • Що сталося, ви ж наче товаришували?
  • Він збоченець, розбещує малолітню сестру Добрині. Я бачив як вони цілувались.
  • Блядь... Не знав що він такий, - відповів батько, - користується тим що дівчинка була сиротою, мудак. Я наб’ю йому пику.
  • Не треба, коханий, - я поговорю з Мілою і директрисою позашкільного закладу…, - відповіла моя мама.

Я хитро про себе посміхнувся. 

Світлана

В школі на мене показували пальцями. 

  • Брат тебе так захищав, а ти шльондра, ти не достойна його,  - мовив один з однокласників. 
  • Любиш дорослих… 

Я затулила вуха і забігла в вільну аудіторію. Що сталося? В паніці написала Вячеславу.

У відповідь він мені написав, - Нас бачили. Мені доведеться залишити роботу і на деякий час я поїду з міста… Нам не потрібно було зустрічатись. Ми зробили помилку.”

  • Ні… Я тебе кохаю.
  • Це не кохання… Пробач і прощавай. 

Я подзвонила, проте він скинув, ще раз і ще раз...

Я закрилась руками, було боляче. Дуже боляче. Я не могла стримати сльози. Мені здалось що всередині мене виросла пустка. Ні не пустка. Дірка. 

Після уроків я хотіла поїхати на гурток авіабудування, щоб поговорити з Славою віч на віч, а не через смс. Бо трубку він не брав. Проте не встиг задзвеніти останній дзвоник, як відкрились двері в аудіторію, і там був Юра - мій батько. Я зрозуміла, що мене дома чекає серйозна розмова. Коли ми шли коридором до мене підбіг Сьомка і спитав, чи у мене все добре. 

  • Привіт Семене, - привітався з ним мій батько, - на твойому місці я б не підходив би до Світлани. 
  • Чому?
  • Те що ти зробив, … емм… не етично, на мій погляд. Пішли до машини, - останньою фразою, батько вже звернувся до мене. 
  • Сьомка, пока! Побачимось у школі, - не зрозумівши про що каже батько, я помахала рукою шкільному другові.

До самісенького дому батько мовчав. Дивлячись у вікно, як повз проносяться люди, дерева, будинки, парочки… останнім я заздрила. Мене кинули. Він так просто відкинув моє кохання. Можливо я винна, все ж таки Степанович чоловік… Я йому подзвоню і скажу, що я згодна. Тільки, щоб він не йшов від мене. 

Тим часом ми приїхали. Починався дощ. Літо скінчилось, бабине теж. Тепер буде прохолодніше. 

Ми піднялися на ліфті додому. Міла вже нас чекала.

  • Ти, - вказала вона на мене, - на кухню, у мене є до тебе декілька питань! Любий, залиш мене з донечкою, це наше… жіноче.

Після того як я зайшла на кухню, мама зачинила двері.

  • І як довго?
  • Як довго, що?
  • Ти зустрічаєшся з Вячеславом Степановичем?
  • Пів року… Звідки ви це знаєте?
  • Вас бачили. Ти зрозумій ти ще маленька дівчинка і здоровий дядько тобой маніпулює. Ви вже… кохалися?
  • Ні… а чого це вас турбує? Це моя справа, з ким кохатися.
  • Твоя, але ти ще дитина. Скажу одне, більше ти його не побачиш.

Я вибігла в сльозах в свою кімнату, - “ Я можу віддатися першому ліпшому і взагалі…”

Накрилась подушкою і почала ридати.

В двері кімнати постукали.

  • Сонечко, ти ще зовсім молода. Зустрінеш красеня хлопця…
  • Ні… я вже зустріла, мені потрібен тільки він. 

У мене був включений комп’ютер, точніше мій ноут. Задзвонив скайп. За ніком це був Вячеслав. Я прийняла дзвінок.

  • Привіт! 
  • Привіт сонечко! Вибач сонечко… я тебе кохаю і не можу без тебе.
  • Я без тебе теж.
  • Але нам не можна буде зустрічатись деякий час.
  • Знаю…
  • Включи свою камеру, дай на тебе подивитись.

Я включила відеозв’язок. А от Славко ні. 

  • А ти чому не включив?
  • А якщо твоя мати зайде? В тебе заберуть ноут і я не зможу тебе бачити.
  • Ти егоїст, мій педобірчику. 
  • Як там, в школі?
  • Погано. Хтось розпускає плітки про нас. 
  • Твій брат ще не знає.
  • Не знаю, думаю він давно почав здогадуватись. Знаєш, я тобі не казала. Влітку коли мій брат мене поцілував, він мене бачив… ну це… бачив мої груди
  • Ого. Я тебе заревную і кину…
  • Ні, не потрібно. Я кохаю тільки тебе, я його люблю як… брата.
  • А він можливо відчуває дещо інше… 
  • І тому поїхав вчитись в Польщу?
  • Так. 
  • Славко, я відключусь, мені потрібно робити домашнє завдання. 
  • Добре, надобраніч. Кохаю тебе.
  • А я тебе більше.

Я закрила ноут і звернувшись калачиком замріяно посміхнулась, - Він мене не покинув. Мої губи пекло, вони пригадали смак поцілунка мого педобірчика. Треба подзвонити брату, може він там втомився і я поділюсь з ним хорошим настроєм. 

Добриня

Мене поглинуло навчання. Ну і не тільки воно. Я познайомився з Юлею, теж як і я, українкою. Вона була класна. Схоже я знов закохався. Мені не подобалось тільки те що вона не хотіла повертатися в Україну. Ну не те, щоб зовсім не подобалось. Я розумів що на батьківщині багато грошей не заробиш, а сучасним дівчатам як і хлопцям потрібно багато всього. Можливо я так само теж зроблю. Тим більше ніяких змін поки що немає. 

  • Добриня, ти про що зараз думаєш, - спитала Юлія легенько торкаючись моїх рук своїми ніжними пальчиками.
  • Про тебе і зовсім трошки про батьківщину.
  • Ми вивчимось і перед нами буде увесь світ, не тільки Україна і Польща. Зараз час глобалізації. Можна в один день, пити каву в кав’ярні біля Ефелевої вежі, наступного дня проводити перемовини в Нью Йорку чи Шанхаї, увечері споглядати білі ночі та мости Санкт-Петербургу, ну і в неділю сходити до церкви, так і бути, до Андрієвської церкви, що в Київі.
  • А навіщо до церкви?
  • Ну знано навіщо, ми ж зараз грішимо. Нам потрібно сповідуватись. От додам ще гріху...

Дівчина вилізла з під ковдри і перекинулась зверху на мене. І швидко стягнула з себе футболку і почала стягувати мою, в той самий час цілуючи ті частини тіла котрі звільняли її руки від одягу на мені…

  • От як я люблю твій животик, ой тут почало з’являтись волосся. Треба епіляцію робити… скоро.
  • От твої мужні груди, - продовжила свій рух Юля, - а тепер підійми руки... 

Задзвенів телефон, хто це міг бути.

  • Не бери, - цілуючи шию почала вмовляти моя дівчина. 
  • А можливо це щось важливе?
  • Є щось важливіше за секс?

Дзвінок припинився. А потім я почув сигнал що прийшла смс, проте мені вже було не до дзвінків, ані до смс. 

Тільки наступного дня я прочитав, - “Братику, не змогла до тебе додзвонитись. У мене все добре. Я щаслива!”

Світлана

В школі я не звертала уваги на тих хто показував на мене пальцем. Дивно, що Славко на смс не відповідав, а телефон його був поза зоною досяжності. День промайнув немов мить.
Коли мене привезли додому, я відразу закрилась в кімнаті і декілька годин робила уроки, ну щоб батьки не підозрювали. Задзвонив скайп, я і сама думала йому подзвонити, але схоже ми схоже мислимо. 

  • Привіт! Я так за тобою скучив!
  • Я теж за тобою скучила. Може… зустрінимось, таємно.
  • Ні… я втрачу зовсім можливість працювати, а ти ж знаєш, мені подобається вчити.
  • Так, вибач. 
  • Але я все одно дуже мрію доторкнутись до тебе. Уяви, як я цілую тебе в губи, мої руки гладять твою спину. Потім я цілую твої очі, я їх дуже-дуже люблю.
  • А я люблю твої.
  • Потім мої руки залазять тобі під футболку, до твоїх грудей щоб їх пестити. Я знімаю з тебе футболку і цілую твій животик, потім підіймаюсь вище і цілую поміж грудей, біля стрічки котра поєднує ліфчик. Доторкнись рукою туди… Проведи нею… 

Я знімаю футболку і торкаюсь пальцями поміж грудей. 

  • Я цілую твою шию, проведи там своєю вільною рукою і знімаю твій ліфчик… 

Мене всю трусило і постіль на котрій я робила… “це”, була вся мокрою. Я вся була мокрою. Це було вперше - і віртуальний секс на камеру, і мастурбація.  

  • Дякую люба, я кончив.
  • Хех… я теж, я тебе кохаю мій педобірчику.

З іншого кінця почулося якесь дивне шарудіння і голоси, які я не могла розібрати.

  • Вибач, мені потрібно йти.

Я зняла постіль, одягла піжаму і вибігла у ванну кімнату. 

Роздивляючись себе в дзеркалі я подумки себе спитала, - Що може подобатись в мені Славку? У мене он, тільки-тільки почали з’являтися груди… Що йому може подобатись в мені?

Гриша

Я не люблю лузерів. В нашому класі були самі лузери, за деякими виключеннями. Але лузери чомусь тягнуться до мене. Як Анька, чи Сьомка. Добре що Славко поїхав в Польщу і я чув що знайшов там дівчину, нормальну дівчину. Котра вправить йому мозок. Бо якийсь він святоша був, в якомусь сенсі єдиний хто не був схожий на лузера, проте його наївність…  А Сьомка є корисним лузером, він класний ай-тішнік - у нього хист до цих, програм, завдяки йому я можу собі трошки підзаробляти, на щось більше ніж давав мені батько. Ми встановили в кімнатах приховані камери, де приймали кліентів дівчата мого батька і продавали американцям, а також шантажували декого з місцевих бізнесменів і депутатів. 

Задзвонив мобільний. Це був Сьомка. 

  • Слухай чувак, мені потрібна допомога. Питання на сто тисяч.
  • Дівчинку з борделю? Наймолодшу, як минулого разу?
  • Ні… Мені треба надрукувати кольорові листівки і потрібна квартира на ніч. Але я повинен сам мати доступ до принтера.
  • А навіщо?
  • Не твоя справа, ти завдяки моїй допомозі багато грошей заробив. 
  • Окей-окей, чувак. Не кип’ятись.Приїдь на тобі відому охоронну фірму, там є кольоровий принтер. Тільки напиши коли, щоб я домовився і кімнату з ним для тебе звільнили.

Сьомка

Мені відома адреса, ха-ха… охоронної фірми. Контора бандюкив, як і більшість таких в Київі, після того як сюди понаїхали з “Дамбаса”.  Я визвав таксі, взяв ноут з нарізаними кадрами і вийшов на подвір’я покурити і дочекатись авто. 

Може ну його, подумав я. Ще деякий час можна погратись через скайп цією наївною няшкою… Дорослі дівчата класніше… Але мені чомусь кортіло. Можливо тому що вона зовсім невинна і чиста. Зробити її брудною, знищити, підкладати її під різних чуваків, трахати її самому, а може потім навіть влаштувати її на роботу повією в якусь дешеву контору, щоб її трахали раз по двадцять в день… Можна потім підсадити на наркоту і викинути на трасу. Щоб вона закінчила своє життя там. А все те, що не захотіла бути зі мною.
Підїхало таксі. “Охоронна фірма” була в самісенькому центрі міста, біля метро Палац Спорту в одному з офісних будинків. Пішов дощ. Немов небо гнівається за те що я й досі так сильно бажаю і ненавиджу цю няшу. Так, ненавиджу. Так, я злий і поганий. Антигерой. Двері автоматично відчинились переді мною. Про щось посміхаючись і розмовляючи про щось пройшли дві красуні в шкіряних куртках. Мабуть секретутки. Нічого, закінчу з Ланою і візьмусь за таких як ви. Піднявшись на ліфті на поверх де був офіс цієї фірми я побачив обличчя Гриши. Цей чувак думає що мене використовує, ні… це я його використовую. Я увійшов в довіру його батька, той мало мене сином не вважає.

  • Сер, все готово для вас, - сказав Гриша посміхаючись і показуючи рукою на двері.

Мабуть шуткує. Я зайшов. Тут стояв новий великий принтер і шафа на котрій лежали буклети. І буклети, схоже мали політичний сенс, там було надруковано - “ЄС - нам не выгоден”,... та інша геополітична фігня. Мабуть на замовлення якогось з політиків. Я підключив свій ноут до принтера…

Гриша

Сьомка вийшов десь через годину чи дві, схоже він надрукав аркушів зі сто. Цікаво, а чому не в якомусь копір-центрі. Зайшовши до кімнати побачив що один з аркушів залетів за шафу. Цікаво що він там надрукував… Зрозумів чому він не додивився що один з аркушів вилетів. Тут фото якоїсь зовсім юної дівчини і як вона бавиться з собою… Стоп. Я її знаю. Я сфотографував листок на телефон і відправив ммс з фото Добрині - “Не знаю як і де Сьомка отримав ці фото, але думаю, що ти повинен це знати. Гриша” Я знав що колись вона відмовила Сьомці, а отже він шантажує дівчину. Мабуть. Навряд чи гроші хоче… Бля. Мудак. Хворий. Я спробував зателефонував додому Світлани та Добрині.

  • Алло! Можете дати слухавку Світлані?
  • Її немає ще зі школи. А ви хто? Вячеслав?
  • Ні, однокашник Добрині.
  • Може їй щось передати?
  • Ні. Нічого.

Я спробував подзвонити Сьомці.

  • Алло!
  • Ти мудак, вона ж сестра твого друга!
  • Це не твоя справа… 
  • Я не надам тобі квартиру.
  • Я знаю телефон твого батька, - і Сьомка поклав трубку. 

Я подзвонив батьку і розповів про ситуацію. Той сказав що його не колише, що він буде робити з дівчинкою і скількі тій років. А от квартиру він в такому разі теж не надасть. Бо в його закладах немає місця педофілам. Якщо, звісно, це правда. 

Сьомка

Що ж довелось трохи змінити плани. Але я її трахну. Вибрав заброшку. Що ж буде прохолодно, але… так навіть яскравіше.

Я відправив на скайп Світлани її фото від свого імені. І написав - “Якщо не хочеш щоб всі старшокласники узнали чим ти займаєшся, те що ти дійсно шльондра, навіть твій брат. Приходь на Заброшку в лісі сьогодні о 18.00. Сьогодні ти станеш дорослою жінкою! Тією, котрою, тебе не зробив твій Славко!”

 

Світлана

 

Засигналив скайп. Це був невідомий мені акаут, але за ніком я зрозуміла хто це. Це був Сьомка. І о Господи, там були мої фото… як я мастурбувала. Звідки він отримав їх? Не може бути що він домовився зі Славком. Чи може бути. Слава так мабуть мстився мені що за ці пару місяців я йому й досі не “дала”, як і Сьомка… Чому хлопці такі, чому їм потрібне тільки одне? Я заплакала… Як я хотіла щоб поряд був мій брат. Але він не повинен знати що його сестра робила це на вебкамеру… Я було хотіла набрати його номер і потім передумала. 

Одяглась і вибігла на вулицю. І поїхала в метро в сторону Лісової. Бо та заброшка була біля Княжичів. Про неї ходила якась дурна слава. 

Ліс. Жовте опале листя. Красиво. Проте мені не до краси. Я стояла в кущах, дивлячись на саму будівлю. Сьомка мене не бачив. Але я його бачила.... Він посміхався, мабуть вважає що він переміг. 

Ні… Я зроблю по своєму. Пробачте Міла та Юрій, та мій братик… Риня. Вам не потрібно буде переживати за те що я шльондра. Я повернулась та пішла.

Добриня.

Я тримав Юлю за руку, ми гуляли парком біля універу, як запілікав мій мобільний, кажучи про те що прийшло повідомлення. Я глянув…

  • Що там таке?
  • Біда з сестрою. Мені потрібно в Київ, прям зараз, - відповів я дівчині набираючи номер таксі і замовляючи його до аеропорту.
  • Завтра пари і я хотіла… Що там сталося?
  • Мій однокашник її шантажує еротичними фото. Слухай, можеш мені позичити грошей на літак?
  • Звісно… А звідки в нього її фото.
  • Не знаю
  • Ну можливо вона з ним сама гралася, от тепер їй потрібно відповідати. А не тобі.
  • Вона з ним не могла гратися, вона йому відмовила декілька років тому.

Якраз приїхало таксі і я з Юлею поїхали до аеропорту. Там склавшись купили квиток до Київа. Він був дуже не дешевим, бо літак вилітав через декілька годин. 

Тим часом я подзвонив Гриші.

  • Слухай, ти не в курсі що він зробить і де? 
  • Ну логічно здогадатися що. А от де, він хотів в борделі мого батька, але я йому заборонив. Тому цього не знаю. 

Під час як я вже проходив паспортний контроль, Юля запитала - “Коханий, а можливо вам потрібно звернутися в міліцію?”

  • Думаю ні, Лані доведеться бути на допитах і розповідати, я думаю все ж буде краще якщо зі своїм однокашником я сам розберуся.

 

Через декілька годин я вже був в Київі і в масл-карі Гриши. 

  • Я так розумію, ми їдемо до Сьомки?
  • Ні… Думаю він вже не дома. Ми їдемо до мене додому. Може там є якісь підказки, куди вони поїхали.

 

Дома мене зустріли зі здивуванням.

  • Добриня, що сталося. 
  • Мам, це Гриша, мій однокласник.
  • Доброго дня пані Міла.
  • Це ти сьогодні дзвонив, питав Світлану. Вона й досі не повернулась.

 

Я зайшов в її кімнату і відкрив ноут. Я знав її пароль, логічно було що це дата коли вона до нас переїхала. Відкривши скайп, я зрозумів все. 

  • Мам, чому ви мені нічого не сказали?
  • Щодо чого?
  • Щодо Вячеслава Степановича. Я все ж таки з ним товаришую, а Лана - моя сестра. Поїхали, - остання фраза була вже до Гриши.

Вже в машині Гриша спитав, - “Куди їдемо”. 

  • На Лівий берег, до Птахофабрики в сторону Броварів. За нею є заброшка.
  • Окей, - і хлопець “втопив”. Ми летіли так, що мені було страшно від того що ми можемо і не доїхати. 

До птахофабрики ми доїхали за пів-години, нам пощастило пробок та тянучок не було.
І от я вже стою біля заброшки. Почувши кроки, Сьомка вийшов. Він посміхався, - “Ти запізнилась…”, - але побачивши нас він зблід. 

  • Кажи, що ти зробив зі Світланою?
  • Я...як ти… Її тут немає.
  • І де вона, мудак?, - я взяв свого бувшого друга за “грудки”, - Якщо з нею щось трапиться, я тебе вб’ю, - я кинув хлопця на биту цеглу в кутку заброшки. Той швидко спробував піднятись і якось від нас втекти. Та його спіймав Гриша 
  • Я не… не знаю. Гриша скажи йому, я їй би не заподіяв нічого поганого. Вона мені подобається.
  • І тому ти вирішив її шантажувати. Знаєш, я сам мудак, але сестру однокашника… ще зовсім малу. Навіть для мене це занадто, - Гриша підняв Сьомку і хотів було вдарити в обличчя, але потім передумав, - Не хочу навіть тебе бити, бо трусишся як баба.

Коли ми залишили Сьомку я передзвонив батькам і спробував подзвонити до Лани, сестра не брала телефон, а батьки сказали що вона ще не приїхала. 

Я подумав і набрав номер Степановича.

  • Алло!
  • Доброго дня Степанович! 
  • О… привіт Добриня! Як там Польща.
  • Степанович, Лана часом не з вами?
  • Ні… Ти в курсі?
  • Знаєте, зараз ваші шури-мури мене цікавлять менше всього. Не знаєте, де вона може бути?
  • Що сталося? Не знаю.
  • Один мудак видавав себе за вас, - я хотів було “покласти” слухалку, проте подумавши запитав, - може є якесь спеціальне місце, для вас обох?
  • Ну… таких місць… можливо пішоходний міст…, -   

Я побіг з лісу в сторону залишиного авто, - “Гріша, мені потрібен ти й твоя машина”

Світлана

Я вирішила поїхати на наше місце. Тут мене вперше поцілували. Почався дощ. Ну й хай йде. Я підійшла до края моста. Крапки дощу капали з мого волосся. Подумала, - Оце я впаду в цю, каламутну воду,  потім мене знайдуть через деякий час, одяг буде пошкоджено, скоріш за все, а у багатьох кращих за мене дівчат немає ані такого одягу, ані такого смартфону. Я подивилась довкола. Нікого не було. Ще раз подивившись в свій смартфон, я його поклала в свій рюкзак, сняла з себе одяг, залишившись тільки в спідньому. Було холодно. Я з дрижаком підійшла до краю моста.

  • Пробачте мамо й тато, пробач Добриня, - сказала я подумки, - не потрібно було вам мене брати в свою сім’ю. 

Перелізла через край. Ось внизу шумить, піниться Дніпро. Вся трусячись від холоду,  зняла свій ліфчик, - “Ось, тримайте, збоченці і зрадники. Вам від мене залишиться тільки це, якщо знайдете”. Подумала, може це саме зробити і з трусиками… Сіла на перила. Через хвилину в Дніпро полетіла остання частина мого одягу. Я піднялась щоб і самій стрибнути, проте не встигла я піднятись як мене хтось схопив попідруки і потягнув назад.

  • Що ти зараз робиш?, - почула я голос брата, - записалась в ексгібіціоністки?

Я стала плакати в його обіймах.

  • Відпусти мене, навіщо тобі брудна сестра? 
  • Я думаю душ вдома приємніший аніж дощ. А ти мені потрібна живою в будь-якому вигляді. 
  • Я...я … займалася… перед камерою… І тепер усі дізнаються…, 
  • Про те що ти дівчина котра цікавиться чоловіками? Це нормально. Пішли в машину, а то ти змерзнеш. Тебе треба витерти і висушити, а то завтра будуть соплі. Перелазь сюди і не думаю ні про що

Можна кинутись зараз, коли Риня підіймає мій одяг з долу. Я перемахнула через перила, на основну частину моста. Мій брат зняв свою куртку і накинув на мої плечі.

  • Пішли… і він взяв мене за руку. Його рука була тепла і ніжна. Яка я дурепа, є люди котрі мене ніколи не зраджували. А я їх трохи не зрадила, коли здалась… коли практично здалась і захотіла покінчити з життям. 

Біля машини стояв молодий хлопець, десь такого ж віку як і Добриня і про щось розмовлял з поліцейським. 

  • Пане, а що то за гола дівчина?
  • Не твоя справа, ось тобі ще три сотні баксів щоб мовчав.
  • Звісно… Але ж вона наче зовсім дитина.
  • То її брат, чесно. Вирішила мабуть побігати голою під дощем.
  • Ох уж ці нудисти… І така молода, куди дивляться батьки.
  • Та й не кажіть.
  • Гриша, у тебе є якийсь рушник в машині? 
  • Так, за кріслом… Щоправда він не зовсім чистий, я інколи ним обтираюсь коли… ну ти розумієш. 
  • Добриня, там тільки два сидіння, - сказала я глянувши на автомобіль. 
  • Я поїду своїм шляхом, тебе довезе Гріша.
  • Я хочу з добою, дай мені мій одяг… я швидко. 
  • Ні, ти застудишся. 
  • Ну в такому разі сідай, я сяду тобі на коліна.
  • Емм… - проте подивившись в мої очі, - брат схвально кивнув головою.

Я сіла в машину і витершись рушником закуталась в нього. Я піднялась з сидіння, пропустивши Добриню сісти в крісло. А сама сіла йому на коліна…

Добриня

 

  • Обійми мене будь-ласочка, - звернулась Лана.

Я не міг їй відмовити. Хоч вона і була в одному рушнику, поки позаду мене підсихав її верхній одяг. Бідна моя сестра… Сестра? Тільки сестра? Про що я думаю. Можливо це через те що вона сидить на моїх колінах. 

Відкрились водійські двері. 

  • Оу, воу… чувак, не забувай, це твоя сестра.
  • От тільки тебе не вистачає. Вже давай рули нас додому…

Світлана.

Теплі, ніжні руки. Рідні руки. Руки брата. Брата. Тільки брата? Тільки тепер я зрозуміла, що той хто зараз мене обіймав, з самого початку мене захищав і з самого початку мені подобався. І хоч моє перше кохання розбилось… Все ж таки я знайшла рідну людину. Я повинна відплатити йому тим самим. Я буду захищати його, як його сестра і друг, і… 

 

Вже вдома, я з братом розповіла усе батькам. Мама мене ніжно обійняла і сказала що ми підемо шукати іншу школу. Що ж до Сьомки, з ним розібратись обіцяв Гриша. А ще мі смарт перестав працювати. Можливо через дощ. Це мені покарання за сумніви.

Вже під саму ніч, коли я вже трохи відігрілась, в мою кімнату постукав Добриня. 

  • Твоє День Народження через тиждень, але я вирішив привітати тебе завтра. Частково. Можно до твого ноутбука?
  • Так… 
  • Обери собі новий смартфон. І не кажи про це батькам. 
  • А… навіщо?
  • Боюсь твій - старий, а ще зламався. 
  • Риня, не потрібно… 
  • Потрібно, бо я люблю свою сестру, люблю тебе.
  • І...і я тебе теж, - я обійняла брата і поцілувала того в щічку. 

***

Минуло декілька тижнів, мене перевели до іншої школи. Ми офіційно розсталися зі Степановичем, хоч я його не бачила. Він прислав привітання на День Народження, зі словами, - “Пробач, я виявився слабаком”. 

Серед ночі задзвонив мобільний.

  • Лано, потрібна твоя допомога.
  • Добриня, ти де, що потрібно.
  • В Київі, в Михайлівській церкві. Піди в аптеку і придбай антисептиків і бінтів, скільки зможеш, і привези їх сюди. 
  • Що сталося?
  • Нас побили.. 
  • Кого нас? Ти на Майдані був, не в Польщі?
  • Так.

Додати коментар


Захисний код
Оновити