Світлана гл. 4

Гл. 4

Добриня

Я дійсно почав заграватися. Не знаю що на мене зайшло… Губи ще й досі відчували дотик губ Лани, а сам я намагався забути те що побачив потім. Я ж її брат. Ці декілька днів після того що сталося ми майже не говорили, практично до самого повернення додому. Тільки коли я вже зібрався до Польщі Лана мене обійняла та сказала, - Не їдь, будь ласка. Я б може і не поїхав якби знав те що станеться потім… 

Степанович… Вона спочатку намагалась його уникати, але коли ми повернулись з моря, вона раптом його зустріла. І щось сталось.

Світлана

Я зустрічаюсь з Вячеславом, так, він мене старший практично вдвічі. Мабуть я збоченка. Я розумію що чоловіку потрібна жінка для … секса, проте я ще не готова. Проте його дотики мене розпалюють, настільки сильно що я інколи думаю, може вже і не рано мені, тим більше дехто з однокласниць вже давно мають партнерів і кажуть якщо перший партнер досвідчений то перший раз буде кращим ніж з молодим “новачком”.
Все ж таки рано. 

Я прийшла додому і замріяно кинулась в ліжко… Руки й ноги боліли через фізичне навантаження. Проте це було приємно. А ще… приємними були поцілунки.

 Сьомка

 Вячеслав Степанович доброго вечора!

Частину першу плану я зробив, тепер потрібно частину другу. Нашу розмову я записав і завантажив в комп’ютер. Тепер потрібно було налаштувати так систему щоб мій голос ставав таким, як голос викладача. Мамка думала що я вчусь на айті курсах… ну це в якомусь сенсі теж знання. Можливо потім стану шпигуном, американським чи китайським, на крайній випадок російським. Але спочатку Світлана… 

Підкрутивши параметри програми я нарешті почув як мій голос звучав як є голос Степановича. Далі справа була за малим. Я вийшов з кімнати з літаком, який я колись робив для гуртка, він не міг літати, але батьки дуже любили його і думали що з ним все добре. І прям на їх очах, вдаючи що їх не бачу, його поламав. 

Я хитро про себе посміхнувся. 

Світлана

В школі на мене показували пальцями. 

Я затулила вуха і забігла в вільну аудіторію. Що сталося? В паніці написала Вячеславу.

У відповідь він мені написав, - Нас бачили. Мені доведеться залишити роботу і на деякий час я поїду з міста… Нам не потрібно було зустрічатись. Ми зробили помилку.”

Я подзвонила, проте він скинув, ще раз і ще раз...

Я закрилась руками, було боляче. Дуже боляче. Я не могла стримати сльози. Мені здалось що всередині мене виросла пустка. Ні не пустка. Дірка. 

Після уроків я хотіла поїхати на гурток авіабудування, щоб поговорити з Славою віч на віч, а не через смс. Бо трубку він не брав. Проте не встиг задзвеніти останній дзвоник, як відкрились двері в аудіторію, і там був Юра - мій батько. Я зрозуміла, що мене дома чекає серйозна розмова. Коли ми шли коридором до мене підбіг Сьомка і спитав, чи у мене все добре. 

До самісенького дому батько мовчав. Дивлячись у вікно, як повз проносяться люди, дерева, будинки, парочки… останнім я заздрила. Мене кинули. Він так просто відкинув моє кохання. Можливо я винна, все ж таки Степанович чоловік… Я йому подзвоню і скажу, що я згодна. Тільки, щоб він не йшов від мене. 

Тим часом ми приїхали. Починався дощ. Літо скінчилось, бабине теж. Тепер буде прохолодніше. 

Ми піднялися на ліфті додому. Міла вже нас чекала.

Після того як я зайшла на кухню, мама зачинила двері.

Я вибігла в сльозах в свою кімнату, - “ Я можу віддатися першому ліпшому і взагалі…”

Накрилась подушкою і почала ридати.

В двері кімнати постукали.

У мене був включений комп’ютер, точніше мій ноут. Задзвонив скайп. За ніком це був Вячеслав. Я прийняла дзвінок.

Я включила відеозв’язок. А от Славко ні. 

Я закрила ноут і звернувшись калачиком замріяно посміхнулась, - Він мене не покинув. Мої губи пекло, вони пригадали смак поцілунка мого педобірчика. Треба подзвонити брату, може він там втомився і я поділюсь з ним хорошим настроєм. 

Добриня

Мене поглинуло навчання. Ну і не тільки воно. Я познайомився з Юлею, теж як і я, українкою. Вона була класна. Схоже я знов закохався. Мені не подобалось тільки те що вона не хотіла повертатися в Україну. Ну не те, щоб зовсім не подобалось. Я розумів що на батьківщині багато грошей не заробиш, а сучасним дівчатам як і хлопцям потрібно багато всього. Можливо я так само теж зроблю. Тим більше ніяких змін поки що немає. 

Дівчина вилізла з під ковдри і перекинулась зверху на мене. І швидко стягнула з себе футболку і почала стягувати мою, в той самий час цілуючи ті частини тіла котрі звільняли її руки від одягу на мені…

Задзвенів телефон, хто це міг бути.

Дзвінок припинився. А потім я почув сигнал що прийшла смс, проте мені вже було не до дзвінків, ані до смс. 

Тільки наступного дня я прочитав, - “Братику, не змогла до тебе додзвонитись. У мене все добре. Я щаслива!”

Світлана

В школі я не звертала уваги на тих хто показував на мене пальцем. Дивно, що Славко на смс не відповідав, а телефон його був поза зоною досяжності. День промайнув немов мить.
Коли мене привезли додому, я відразу закрилась в кімнаті і декілька годин робила уроки, ну щоб батьки не підозрювали. Задзвонив скайп, я і сама думала йому подзвонити, але схоже ми схоже мислимо. 

Я знімаю футболку і торкаюсь пальцями поміж грудей. 

Мене всю трусило і постіль на котрій я робила… “це”, була вся мокрою. Я вся була мокрою. Це було вперше - і віртуальний секс на камеру, і мастурбація.  

З іншого кінця почулося якесь дивне шарудіння і голоси, які я не могла розібрати.

Я зняла постіль, одягла піжаму і вибігла у ванну кімнату. 

Роздивляючись себе в дзеркалі я подумки себе спитала, - Що може подобатись в мені Славку? У мене он, тільки-тільки почали з’являтися груди… Що йому може подобатись в мені?

Гриша

Я не люблю лузерів. В нашому класі були самі лузери, за деякими виключеннями. Але лузери чомусь тягнуться до мене. Як Анька, чи Сьомка. Добре що Славко поїхав в Польщу і я чув що знайшов там дівчину, нормальну дівчину. Котра вправить йому мозок. Бо якийсь він святоша був, в якомусь сенсі єдиний хто не був схожий на лузера, проте його наївність…  А Сьомка є корисним лузером, він класний ай-тішнік - у нього хист до цих, програм, завдяки йому я можу собі трошки підзаробляти, на щось більше ніж давав мені батько. Ми встановили в кімнатах приховані камери, де приймали кліентів дівчата мого батька і продавали американцям, а також шантажували декого з місцевих бізнесменів і депутатів. 

Задзвонив мобільний. Це був Сьомка. 

Сьомка

Мені відома адреса, ха-ха… охоронної фірми. Контора бандюкив, як і більшість таких в Київі, після того як сюди понаїхали з “Дамбаса”.  Я визвав таксі, взяв ноут з нарізаними кадрами і вийшов на подвір’я покурити і дочекатись авто. 

Може ну його, подумав я. Ще деякий час можна погратись через скайп цією наївною няшкою… Дорослі дівчата класніше… Але мені чомусь кортіло. Можливо тому що вона зовсім невинна і чиста. Зробити її брудною, знищити, підкладати її під різних чуваків, трахати її самому, а може потім навіть влаштувати її на роботу повією в якусь дешеву контору, щоб її трахали раз по двадцять в день… Можна потім підсадити на наркоту і викинути на трасу. Щоб вона закінчила своє життя там. А все те, що не захотіла бути зі мною.
Підїхало таксі. “Охоронна фірма” була в самісенькому центрі міста, біля метро Палац Спорту в одному з офісних будинків. Пішов дощ. Немов небо гнівається за те що я й досі так сильно бажаю і ненавиджу цю няшу. Так, ненавиджу. Так, я злий і поганий. Антигерой. Двері автоматично відчинились переді мною. Про щось посміхаючись і розмовляючи про щось пройшли дві красуні в шкіряних куртках. Мабуть секретутки. Нічого, закінчу з Ланою і візьмусь за таких як ви. Піднявшись на ліфті на поверх де був офіс цієї фірми я побачив обличчя Гриши. Цей чувак думає що мене використовує, ні… це я його використовую. Я увійшов в довіру його батька, той мало мене сином не вважає.

Мабуть шуткує. Я зайшов. Тут стояв новий великий принтер і шафа на котрій лежали буклети. І буклети, схоже мали політичний сенс, там було надруковано - “ЄС - нам не выгоден”,... та інша геополітична фігня. Мабуть на замовлення якогось з політиків. Я підключив свій ноут до принтера…

Гриша

Сьомка вийшов десь через годину чи дві, схоже він надрукав аркушів зі сто. Цікаво, а чому не в якомусь копір-центрі. Зайшовши до кімнати побачив що один з аркушів залетів за шафу. Цікаво що він там надрукував… Зрозумів чому він не додивився що один з аркушів вилетів. Тут фото якоїсь зовсім юної дівчини і як вона бавиться з собою… Стоп. Я її знаю. Я сфотографував листок на телефон і відправив ммс з фото Добрині - “Не знаю як і де Сьомка отримав ці фото, але думаю, що ти повинен це знати. Гриша” Я знав що колись вона відмовила Сьомці, а отже він шантажує дівчину. Мабуть. Навряд чи гроші хоче… Бля. Мудак. Хворий. Я спробував зателефонував додому Світлани та Добрині.

Я спробував подзвонити Сьомці.

Я подзвонив батьку і розповів про ситуацію. Той сказав що його не колише, що він буде робити з дівчинкою і скількі тій років. А от квартиру він в такому разі теж не надасть. Бо в його закладах немає місця педофілам. Якщо, звісно, це правда. 

Сьомка

Що ж довелось трохи змінити плани. Але я її трахну. Вибрав заброшку. Що ж буде прохолодно, але… так навіть яскравіше.

Я відправив на скайп Світлани її фото від свого імені. І написав - “Якщо не хочеш щоб всі старшокласники узнали чим ти займаєшся, те що ти дійсно шльондра, навіть твій брат. Приходь на Заброшку в лісі сьогодні о 18.00. Сьогодні ти станеш дорослою жінкою! Тією, котрою, тебе не зробив твій Славко!”

 

Світлана

 

Засигналив скайп. Це був невідомий мені акаут, але за ніком я зрозуміла хто це. Це був Сьомка. І о Господи, там були мої фото… як я мастурбувала. Звідки він отримав їх? Не може бути що він домовився зі Славком. Чи може бути. Слава так мабуть мстився мені що за ці пару місяців я йому й досі не “дала”, як і Сьомка… Чому хлопці такі, чому їм потрібне тільки одне? Я заплакала… Як я хотіла щоб поряд був мій брат. Але він не повинен знати що його сестра робила це на вебкамеру… Я було хотіла набрати його номер і потім передумала. 

Одяглась і вибігла на вулицю. І поїхала в метро в сторону Лісової. Бо та заброшка була біля Княжичів. Про неї ходила якась дурна слава. 

Ліс. Жовте опале листя. Красиво. Проте мені не до краси. Я стояла в кущах, дивлячись на саму будівлю. Сьомка мене не бачив. Але я його бачила.... Він посміхався, мабуть вважає що він переміг. 

Ні… Я зроблю по своєму. Пробачте Міла та Юрій, та мій братик… Риня. Вам не потрібно буде переживати за те що я шльондра. Я повернулась та пішла.

Добриня.

Я тримав Юлю за руку, ми гуляли парком біля універу, як запілікав мій мобільний, кажучи про те що прийшло повідомлення. Я глянув…

Якраз приїхало таксі і я з Юлею поїхали до аеропорту. Там склавшись купили квиток до Київа. Він був дуже не дешевим, бо літак вилітав через декілька годин. 

Тим часом я подзвонив Гриші.

Під час як я вже проходив паспортний контроль, Юля запитала - “Коханий, а можливо вам потрібно звернутися в міліцію?”

 

Через декілька годин я вже був в Київі і в масл-карі Гриши. 

 

Дома мене зустріли зі здивуванням.

 

Я зайшов в її кімнату і відкрив ноут. Я знав її пароль, логічно було що це дата коли вона до нас переїхала. Відкривши скайп, я зрозумів все. 

Вже в машині Гриша спитав, - “Куди їдемо”. 

До птахофабрики ми доїхали за пів-години, нам пощастило пробок та тянучок не було.
І от я вже стою біля заброшки. Почувши кроки, Сьомка вийшов. Він посміхався, - “Ти запізнилась…”, - але побачивши нас він зблід. 

Коли ми залишили Сьомку я передзвонив батькам і спробував подзвонити до Лани, сестра не брала телефон, а батьки сказали що вона ще не приїхала. 

Я подумав і набрав номер Степановича.

Я побіг з лісу в сторону залишиного авто, - “Гріша, мені потрібен ти й твоя машина”

Світлана

Я вирішила поїхати на наше місце. Тут мене вперше поцілували. Почався дощ. Ну й хай йде. Я підійшла до края моста. Крапки дощу капали з мого волосся. Подумала, - Оце я впаду в цю, каламутну воду,  потім мене знайдуть через деякий час, одяг буде пошкоджено, скоріш за все, а у багатьох кращих за мене дівчат немає ані такого одягу, ані такого смартфону. Я подивилась довкола. Нікого не було. Ще раз подивившись в свій смартфон, я його поклала в свій рюкзак, сняла з себе одяг, залишившись тільки в спідньому. Було холодно. Я з дрижаком підійшла до краю моста.

Перелізла через край. Ось внизу шумить, піниться Дніпро. Вся трусячись від холоду,  зняла свій ліфчик, - “Ось, тримайте, збоченці і зрадники. Вам від мене залишиться тільки це, якщо знайдете”. Подумала, може це саме зробити і з трусиками… Сіла на перила. Через хвилину в Дніпро полетіла остання частина мого одягу. Я піднялась щоб і самій стрибнути, проте не встигла я піднятись як мене хтось схопив попідруки і потягнув назад.

Я стала плакати в його обіймах.

Можна кинутись зараз, коли Риня підіймає мій одяг з долу. Я перемахнула через перила, на основну частину моста. Мій брат зняв свою куртку і накинув на мої плечі.

Біля машини стояв молодий хлопець, десь такого ж віку як і Добриня і про щось розмовлял з поліцейським. 

Я сіла в машину і витершись рушником закуталась в нього. Я піднялась з сидіння, пропустивши Добриню сісти в крісло. А сама сіла йому на коліна…

Добриня

 

Я не міг їй відмовити. Хоч вона і була в одному рушнику, поки позаду мене підсихав її верхній одяг. Бідна моя сестра… Сестра? Тільки сестра? Про що я думаю. Можливо це через те що вона сидить на моїх колінах. 

Відкрились водійські двері. 

Світлана.

Теплі, ніжні руки. Рідні руки. Руки брата. Брата. Тільки брата? Тільки тепер я зрозуміла, що той хто зараз мене обіймав, з самого початку мене захищав і з самого початку мені подобався. І хоч моє перше кохання розбилось… Все ж таки я знайшла рідну людину. Я повинна відплатити йому тим самим. Я буду захищати його, як його сестра і друг, і… 

 

Вже вдома, я з братом розповіла усе батькам. Мама мене ніжно обійняла і сказала що ми підемо шукати іншу школу. Що ж до Сьомки, з ним розібратись обіцяв Гриша. А ще мі смарт перестав працювати. Можливо через дощ. Це мені покарання за сумніви.

Вже під саму ніч, коли я вже трохи відігрілась, в мою кімнату постукав Добриня. 

***

Минуло декілька тижнів, мене перевели до іншої школи. Ми офіційно розсталися зі Степановичем, хоч я його не бачила. Він прислав привітання на День Народження, зі словами, - “Пробач, я виявився слабаком”. 

Серед ночі задзвонив мобільний.