Головна

iDaryna

 

Василь Петрович підійшов до центру де проходила Виставка досягнень. Велична будова виставкового центру на декілька гектарів і в декілька поверхів. Тут можна блукати увесь той тиждень поки йде виставка. Під’їхав мувер, маленький автомобільчик для подорожей по виставкам. Петрович був вже не молодою людиною і тому не міг покладатися на свої ноги, та й вже давно ходив з ціпком. Його міг би замінити син, але… але він розчарувався в ньому.

По дорозі, директор iDnipro міг зустріти свої пристрої - то дракончиків на плечах дітей, то дівчат-асистентів з зеленим трикутником біля вуха і інколи з літерою D в очах, то роботів-охоронців… Та майстер був не задоволений, щось його турбувало. Раптом він почув голос, - “Майстер, майстер, ми вас вже обшукалися!!! Ви нам потрібні”, - це була Міла, одна з останніх андроїдів, котрі мали окрім штучного інтелекту, також і штучний емоційний інтелект (тобто в залежності від типу характеру проявляли різні емоції і відповідала на питання, на котрі не міг знайти відповідь основний інтелект). Бізнесмен повинен був сьогодні презентувати як її, так і її братів та сестер, з іншим типом характеру. А ще в них використали останні біотехнології, так що якщо не докопуватись до кістяка, їх було практично не відрізнити від людей.
Міла на вигляд була красивою молодою дівчиною, я б сказав юною. Ну, знаєте, це той самий вік коли дівчина от-от розквітне. Не з ідеальною як у силіконових секс-ляльок зовнішністю. Кирпатий носик, деякі риси обличчі здавались асиметричними. Проте з іншої сторони я її зробив красивою, красиве обличчя, великі зелені очі, невеликі груди, тонкі пальці і ніжна шкіра. Це хоч і було зумовлене бажаннями клієнта, але мені здалося що це доволі гармонійно. Настільки, що я відмовив клієнту і повернув йому гроші з відсотком за відмову, думав про себе майстер споглядаючи своє творіння.
Сьогодні Міла буде родзинкою шоу корпорації iDnipro. На стенді корпорації був ажіотаж, купа дітей і дорослих (звісно дехто з них домовлялися з менеджерами про спеціальні моделі.

• Шановні пані та панове, спеціальним гостем нашої виставки буде Василь Петрович Дорошенко, СЕО та майстер-лялькар корпорації iДніпро. Він презентує нам нову модель iDoll. Василю Петровичу прошу на сцену…
• Вітаю шановне панство,  хочу вам представити Мілу, - петрович вільною рукою зробив жест в сторону андроїда, - вона зі сарматських степів, її у малому віці викрали щоб продати в рабство. Там її вчили виконувати будь які примхи хазяїна… та її горда душа… - кінець фрази вже не можна було розібрати бо коли Міла вийшла зал взревів, вона пішла в сторону фанатів андроїдів, котрі хотіли вже цього милого робота собі в колекцію, так як вона виглядала майже як жива людина. Та з нею було щось не так. Щось вона тримала в своїй руці і це щось миготіло.
• Босс, у нас проблема, схоже наш сервер атакують хакери, - почув Петрович в навушнику.

Агенти СБУ як завжди вели дежурство під час масових заходів. І на цій презентації також. Серед натовпу міг бути терорист. Але зазвичай людей перевіряли на вході, агенти тільки випадково перевіряли конференції та презентації всередині. От і зараз, Петро Хмурий, сержант СБУ для цікавості вирішив подивитись презентацію андроїдів, коли на сцену вийшла Міла він відразу помітив, що андроїд тримає в руках бомбу. 

• На презентації iДніпро андроїд тримає бомбу. Спробую її знешкодити…, - сержант доповів в рацію-навушник, на заперечення командира він вже не відповідав.

 

• Дякую, що завітали в мою пекарню, - сказав дежурну фразу Микола. Справи в його пекарні йшли не дуже добре. Він міг готувати всього десять страв, навіть якщо консультуватись з інтернетом у нього більше практично ніколи не виходило. 
• І тобі дякую за хліб випечений людськими руками, але б ти завів собі помічника, - додала бабуся, котра була постійним клієнтом, - та знайди собі дівку, про себе додала бабуся.

Вік Миколи вже був таким що наближався до середнього віку, та й статури був не худорлявої. Ще трохи і почнеться криза середнього віку. Та шансів на жінку у хлопця не було. Він був не сучасний, не мав власного андроїда, та й електропікап, котрим він підвозив продукти був застарілий для сучасних киянок. Так здавалося хлопцю.

• На презентації нового андроїда від корпорації iDnipro СБУ знешкодила андроїда, мозок которого взломали хакери щоб підірвати бомбу...
• Головізор, вимкнути, - передача його не цікавила, - Кляті андроїди, краще б їх ніколи не було. От як би бомба взірвалась, то задумались. Скоро все будуть виробляти замість нас.

Задзвонив телефон, “Невідомий номер”, як показала голограма. “Піднявши” голографон Микола почув і побачив робота, в уніформі банку

 

• Повідомляємо, Микола Свиридович Княжич що вам потрібно виплатити борг по кредиту у розмірі 10.254 грн до 10 вересня 2049 року, або банк змушений буде звернутися до суду, ваше майно буде заарештовано і продано на аукціоні. 
• Блядь, - вилаявся Микола і “поклав трубку”. 

 

(голаграфон - суміш розумного годинника і пристрою для трансляції голограми чи зображення на якійсь поверхні)

 

Він оглянув свою кафе-пекарню, це був невеличкий будиночок в спальному районі Київа, котрий дістався йому у спадок. Тут було охайно, дизайн був авторським у народному стилі. Он на стіні вісить червоно-чорний рушничок. А на стіні картина художника де зображено ломоть хліба та келих молока. Також  у спадок йому дісталася справа пекаря. Тут завжди можна було скуштувати свіжий, духмяний хліб. Та зараз настала епоха анроїдів і машини вміли пекти хліб ідеально, з розрахунку до секунди. Знали сотні рецептів. Покупців ставало дедалі менше. З`явились борги, депресія… І ця боргова і психологічна яма ставала все більше, і більше, і більше.
Підійшовши до холодильника Микола дістав пляшку пива, і відкривши її сьорбнув алкогольного напою. 

• А, продаю все і поїду в Амстердам, погуляю в Кварталі Червоних ліхтарів, бо тільки там тепер є живі повії і курну наркоти. Все, завтра поставлю об’яву в інтернеті і чкурну звідси. 

 

Офіцер СБУ взяв “ляльку” за голову і вдарив нею об стіну. З носа андроїда полилась рідина котра передавала наноботи, які забезпечували роботу андроїда. Саме завдяки ним андроїди могли мати форму схожу на людську і мати приблизно таку ж вагу.

• Сучка, там загинув мій коханий, йобана ти хуйня... 

Він схопив андроїда і жборнув на землю.

Схопив трубу і з усієї дурі вломив нею по андроїдці…

Задзвонив голографон, - “Терміновий виклик, є повідомлення про інфільтрацію агентів Азійської імперії в корпорацію Украрм, ви один з найближчих агентів. Негайно відправляйтеся на допомогу підрозділам поліції”

• Чорт, немає часу займатися тобою і блядь, на утилізацію часу немає, - чоловік дістав якийсь пристрій і підніс до шиї, короткий імпульс і андроїд перестала рухатись.

 

Микола вирішив освіжитися після завершення чергового сірого дня. Побачивши як андроїд в колисці повіз якесь маля, хлопець скривився. Бридко було це… Пішов вуличками бідних районів, гопників Коля не боявся бо мав пневмат і непогано вмів стріляти, вже дехто тут про це дізнався. А от андроїдів побачити там шансів було менше. У бідних людей немає на них грошей. До того ж він був п’яний

Проходячи через один з провулків пекар побачив як якісь чуваки коперсалися в мусорці, а звідти було видно людські ноги. Може це вбита людина. Чи це мені так здавалось на п’яну голову.

• Ей вилупки, а ну чкурнули звідси бо повбиваю, - Микола дістав пістолет і направив на тих хто копирсався в мусорці.

Бомжі повернули обличчя, - Це наше, ми її знайшли.

• Навіщо вам мертва людина?
• А це не людина, давай хлопче до нас в долю.

Та хлопець не хотів в долю, схоже за все. Бомж взяв палицю і думав було кинутись на Миколу та той вистрелив, кулька “хлопнула” десь поблизу обличчя бомжа. Той зрозумів що цей дядько не шуткує. Бомжі чкурнули геть.

Підійшовши до баку, хлопець побачив там мішок з якого торчали людські ноги. Невже якийсь маньяк вбив дівчину - подумав пекар. Навіщо мрець безхатькам? Розуміючи що якщо це правда мрець то тіло чіпати не можна, але Микола був п'яний і тому цікавість взяла гору і він вирішив витягти тіло з мусорки. Витягнувши, він зрозумів що це не труп. Не було ані синців, ані рани… І тут він здогадався. Це був дуже реалістичний андроїд. Хотів було покласти назад тіло, та вирішив принести додому, розібрати на запчастини, може якраз би вистачило на виплату боргу банку. Бо це явно одна з останніх моделей, котрих не відрізнити від людини. Взявши андроїда на руки, він ще раз подумав, цей робот виглядає як миле, молоде дівчисько. Котре побив якийсь маньяк. Хлопець посміхнувся подумавши це про себе, бо так зі сторони б воно виглядало.
Та сусіди хоч з подивом дивились в слід Миколі, але ніхто так і наважився запитати, кого або що ніс хлопець. 

Нарешті діставшись дому, хлопець поклав свою знахідку на стіл. Цікаво, як її увімкнути, - подумав спочатку він. Де тут кнопка увімкнення? Тільки магнітний порт для підключення шнурів для пристроїв по проводу на голові нижче потилиці, майже на шиї і штрихкод біля порта. Щоб мати доступ до них довелось прибрати волосся.

Оглянувши андроїда він не побачив що там є якась кнопка. Інтернет у Миколи був тільки в голографоні, дослідивши мережу пекар зрозумів що у сучасних андроїдів немає кнопок, вмикаються вони тільки завдяки “вимикачу-активатору”, котрі відрізняються від виробника до виробника. Для цього потрібно було визначити виробника і модель, власне за штрихкодом. І під кожного андроїда був свій вимикач у продавців. Але звісно китайці виробляють універсальні піратські вимикачі котрі продаються в даркнеті. Власне скачавши анонімний браузер, Микола відшукав одну з торгових площадок даркнета і там в пошуці знайшов декілька оголошень про продаж вимикача для андроїдів. Проблема була в тому що оплатити це було потрібно через анонімну крипту "монокіт". Котрої звісно у Миколи не було. Отже довелось зареєструвати “Монокіт-рахунок” і трохи задонатити на гас (відсоток котрий сплачується для проведення операції). Тільки після цього він зміг перевести гроші з кредитного рахунку. Через півгодини приїхав кур'єр на гравіциклі в масці зі злим смайліком. І сховав пакунок з вимикачем в трубі поряд з пекарнею. Після цього поїхав, можливо відвозити комусь якийсь інший нелегальний товар. Микола тишком-нишком забрав пакунок, ретельно подивився навколо щоб його ніхто не побачив і шмигнув собі до пекарні, де була кімната в якій хлопець інколи ночував, коли не хотілось повертатись додому. Розкривши пакунок, Микола побачив що там невеличкий пульт, до нього надано бумажку на двох мовах - англійській і китайській, на котрій була інструкція як увімкнути андроїда, більш за те, цей пульт можна було підключити до голографона і провести діагностику, використавши програмне забезпечення котре потрібно було закачати по посиланню, попередньо вимкнувши захист на голографоні, бо це пз було не сертифікованим підключивши до магнітного порта. Зробивши всі ці маніпуляції, запустивши додаток хлопець спробував активувати андроїд, та додаток повідомив що “Boot soft is broken!”. Погугливши, пекар знайшов що в таких випадках потрібно “прошити” біос, а для цього потрібно визначити модель. Та пристрій не визначався, тільки його виробник - iDnipro. Знову звернувшись до гугла, хлопець десь приблизно зрозумів що це якась з зовсім останніх iDoll-ів. Якби він уважно дивився останні новини то впізнав що це сама остання модель, котра ще не стала серійною. (і ніколи вже нею не стане). 

Тому спробував записати прошивку, тієї останньої моделі котра була “вкрадена” і викладена в мережу. Прошивальщик написав кілька помилок і попереджень, але на 97% наче все було записано. 

Микола знов спробував запустити андроїда і… не зважаючи на помилки при прошиванні та відкрила очі, а на голографоні, в повітрі з’явилось зображення що помилка запуску, усі попередні записи з пам’яті будуть витерті при реініціалізації. Далі з’явилось попередження від Управління штучного інтелекту України, про те що неліцензійне використання штучного інтелекту заборонено законом, також там було посилання на подібну службу ЄС. Потім з’явилось повідомлення про те що це профіль андроїда жіночої статі для широкого використання. Тобто базова модель, з заблокованими секс функціями, та без функцій спец-охорони. Наступним мало б бути “вікно” де продавець вводить свій айді, та в піратській прошивці це було видалено. Тому бажано в офіційні сервіси з подібними “ляльками” краще не з’являтися, та й взагалі у Новусі чи інший великій торговельній мережі теж, де були встановлені сканери. Система запросила мобільний айді нового користувача і ім’я для робота.  

• Дарина, як подарунок, - подумав Микола і назвав в голографон, - Дарина.

Блакитні очі андроїда засвітилися і згасли, колір очей став реалістичним, схожим на людський. Бо у вимкненому стані у андроїдів очі схожі на очі ляльки, скло і акрил. Робот увімкнувся, голаграфон знов показав кучу помилок. Власне це була не її прошивка, хоча як виявилось сумісна… Відносно сумісна. 

• Привіт хазяїне, для останнього налаштування я маю запитати тебе чи подобається тобі мій голос? Зробити тембр нижче, чи більш високим? Цей варіант, котрий ти зараз слухаєш було підібрано випадково з урахуванням середнього значення для мого типажу.

Голос був доволі милим, до того ж підходив до образу андроїда - молодої дівчини, майже підлітка з кирпатим носиком. Микола тільки зараз помітив що Дарина замотана в білий бинт, й треба подумати про її одяг. А от жіночого одягу у нього не було, крім маминої весільної сукні, та він їй її не дасть. Тре запитати у друга, котрий має андроїда, може їй щось підійде… Вона була звісно мила і в цих бінтах, але це занадто… еротично. Якщо придивитись до очей то можна було побачити латинську літеру D, власне так можна було по вигляду виявити що це андроїд, а не людина (а також це вказувало на виробника). 

• Ні, цей голос цілком влаштовує.
• Базове налаштування завершено, дякуємо що обрали iDoll …потім металевим голосом, - “невідома версія”, потім голос знов змінився на нормальний, дівочий, -  “ від iDnipro”. 
•  Привіт!, - посміхнувся робот. 

З голографону почулось повідомлення, - Запит, на синхронізацію з (довгий перелік пристроїв, від кавоварки в пекарні до телевізора, щоправда воно все було вже доволі застаріле. Микола навіть думав що з андроїдами не сумісне) від Айдола Дарина. Схвалити?

• Так, можна

• Раритет це круто. Синхронізацію завершено.

Андроїд замовкла і підійшовши до стільчика спитала, - Можна я сяду?

Повернувшись на стільці до вікна, “дівчина” відкрила штори і глянула у вікно, - Там, надворі красиво, -  наступної миті андроїд підскочила і почала відкривати вікна. 

Тим часом Микола подзвонив Сергію, другу у котрого був андроїд, котра була і за коханку, і за маму…

• Воу, ти перестав бути антиандроїдником. Вже лечу. Ти в булочній?
• Так.

Через пів-години Сергій вже відкрив двері в булочну. 

• Ну, показуй, - в його руках був пакунок з “розумним” одягом.

Микола запропонував зайти другові у внутрішю кімнату, де Дарина знов сиділа на стільці і дивилась у віконце. На дворі буяло літо. І це перше літо для неї. Перший день коли вона відкрила очі. Чи не перший? Було якесь дивне відчуття що вона вже відкривала очі в цьому світі… Але якраз в цей момент двері відчинилися і хлопці зайшли до кімнати. 

• Прикольно, знімай з себе ці бинти.
• Хазяїн, - запитала у Миколи Дарина.
• Так, знімай… 

Андроїд почала розмотувати бинти, хлопець зачаровано дивився як на плечі дівчини впали пасма довгого волосся, кольору стиглої пшениці. Це не була перука, це було вживлене інтерактивне волосся, візуально схоже на реальне, довжиною до копчика. З невеликими грудьми, тільки там де мало бути дівоче лоно, колір шкіри був сірим, що вказувало на те що сексуальні функції були заблоковані, а “отвори” щільно закриті. Хлопець швидко відвів звідти очі, а андроїд почервонівши прикрила груди і лоно руками. Клац-клац, якісь легкі спалахи.

• Вау, вона вміє червоніти, я такого ще не бачив.

Сергій роздивлявся Дарину з усіх сторін, - ”А вона прикольна, звідки ти дістав її. Це ж остання модель?”

• Не повіриш, на смітнику. Слухай… дай їй вже одяг, - Микола хоч і розумів що Дарина андроїд, та все ж таки йому було ніяково, вона була дуже схоже на звичайну дівчину і її очі з проханням про допомогу дивилися на нього. Їй точно не подобалось що Сергій роздивляється її з усіх сторін.
• Я хочу її роздивитись… Її скульпт ідеальний, слухай давай махнемось. Я тобі Нору, я їй взламав секс-функції і ще вона вміє готувати… 
• Ні, не потрібна мені Нора. Ти ж знаєш мені взагалі не подобаються андроїди.
• То віддай її мені.
• Я думав знайти покупця…
• Лади, я допоможу, тримай…, вдягайся, - останнє слово було сказано Дарині. Сергій простяг руку, віддаючи пакунок з одягом, - я пам’ятаю що у тебе проблема з булочною. Дійсно, продавши її ти зможеш купити декілька базових роботів для пекарні, або трохи відпочинеш… на морі, нарешті.

 

Через хвилину Сергій зник. В той самий час як друг пішов, до пекарні увійшла бабуся - постійний кліент. 

• Колю, синочку, це тьотя Маша, прийшла за багетом. 
• Біжу, - почула жінка у відповідь, відкрив двері, - вам французький багет, як завжди?, - Микола простяг жінці бумажняний пакунок з багетом.
• Так, і пшеничного хліба.

Микола, вже повертався, як бабуся додала - “Доню дякую”

• Дякуємо що завітали, пані Марія.
• Доню, називай мене тьотя Маша. 

Як виявилось це Дарина одягнувшись і підслухавши розмову встигла знайти свіжеспечений хліб, власне його Микола випік саме перед тим як приїхав кур’єр з вимикачем. Вона думала що вона андроїд-універсальний помічник і такі прості речі робити може, звісно якщо завантажити додаткову програму і рецепти з мережі вона і сама могла б пекти випічку.

• Це андроїд, Марія Павлівна.
• І не відрізниш від реальної дівчини. Колю, навіщо вона тобі. Чи ти теж став збочинцем… як твій Сергій.
• Та ні, я її знайшов на смітнику, хочу потім її продати і закрити свої борги.

 

“Знайшов… Продати…” Отже у мене був інший хазяїн. Андроїд загуглила свою модель через мережу, та фото не співпадало. Звісно вона могла бути модифікованою моделлю та про всяк випадок завантажила в мережу своє фото. Котре й видало фотографію з новин. “Модель iDnipro тримала в руках заряджену бомбу на Виставці досягнень але завдяки героїчним діям агентів СБУ вибух не призвів до великих жертв. Редакція висловлює співчуття родині загиблого офіцера. Очільники компанії відмовились від коментарів на камеру. Але нам повідомили в мережі магазинів, що усі контракти на попередній продаж цієї моделі були скасовані, а гроші поверненні клієнтам”.

• Виходить, я брак, - подумала Дарина,- що ж план хазяїна тоді хороший… продати мене. Хоч якось я буду корисною. Схоже для попередніх власників була проблемою.

Дівчина повернулась до зали з посмішкою, ніби нічого не сталося. Та й навіть бабуся котра декілька хвилин до цього посміхалась до неї. Тільки прошепотіла щось на кшталт - “Збочення”.

Коли бабуся уйшла Микола повернувся до мене і спитав, - “Слухай, а ти зможеш скачати нові рецепти і спекти їх? Ну наприклад кекс з гарбуза”

• Сто двадцять рецептів у відкритому доступі і п’ядесять в закритому за плату, вам надати той хто з найвищим рейтингом?

• Еммм… Окей, давай той що безкоштовний з найвищим рейтингом. Спечи штук 5 на пробу
• Будуть готові за годину…

Дарині чомусь хотілось плакати. Схоже вона можливо якось зламана. Це якась поломка. Так не має бути. Андроїди не плачуть. Але було якось … прикро.
Дівчина-андроїд замісила тісто… крап, крап… На тісто впали сльози.

*** 

(російською)

• К сожалению операция провалилась, сбу-ники смогли предотвратить взрыв. 
• Но еще не всё потеряно, эту куклу еще не утилизировали. Вирус все еще в ее ПО. Но не активирован, почему-то. Но она активирована. 
• Нам надо ее выкрасть чтобы активировать?
• Нет, как только взломают секс-режим вирус активируется. А людишки его обязательно включат. 
• А если не активируют?
• Я попробую ее взломать удаленно. Но ничего не обещаю
• До связи. За Империю!
• За Империю!

***

 

• Пиріг готовий, Микола почув голос Дарини. 

Хлопець вийшов і відломивши невеличкий кусень одного з пирогів. Було дуже смачно, нагадувало той пиріг котрий колись спекла бабуся (власне хлопець і попросив пиріг з гарбуза, бо чомусь пригадав що їх пекла його бабуся. Здавалось що в ньому було навіть тепло чи щось незвичайне, щось давнє. Саме ті пироги котрі вони їли в бомбосховищі…у вже далекому 22-му.

 

Задзвонив голографон, це був Сергій.

• Слухай, я знайшов покупця, показавши фото твоєї лялечки
• Ти зробив її фото, я ж не просив, - Микола почав злитись на те що його товариш без його дозволу сфотографував андроїда
• Ну ти не звернув увагу, коли вона стояла гола, от я і сфотографував. Все для продажу. Не злись
• Ти хоча б спитав!
• Як він побачив її роздягнену і як вона шариться так відразу і захотів купити.
• Роздягнену?...
• Він готовий за неї дати 50к евро або мільйон гривень, тобі не тільки вистачить борг закрити, але і переїхати в кращий район з твоєю пекарнею, а не бути на цьому відшибі.
• Це гарна пропозиція, відповів Микола. (хоча за унікальний прототип звісно можна було б взяти більше, та він про це не знав)
• Ну то мені сконтачитись з цим клієнтом?

Тут він побачив за вікном косплеєрів, серед них були андроїди, але такого як Дарина не було. Може це його доля була знайти андроїда. Вона вміє смачно пекти, а ще можна одягти на неї прикольні наряди. А отже унікальність його андроїда могла б допомогти в популяризації його булочної, а ще можна зробити тут кафе… мейд кафе, як в аніме.

Мимоволі Микола вимкнув голографон так і не відповівши своєму другу.

Задзвонив дзвоник, прийшов клієнт.

Пироги раскупили за пів-години. Хлопець дивився як Дарина обслуговує клієнтів і йому з кожної хвилиною хотілось все менше і менше її продавати. На диво, вона поводила себе дуже схоже на людину. Усі інші андроїди мали кострубаті рухи, не такі плавні як у людей. А Дарина була ніби жива дівчина, тільки не втомлювалась. 

Тут Микола подумав що на горищі в скрині лежить мамина весільна сукня, ну тобто це був народний костюм. Він мав би підійти андроїду. Чорт, можна було б не дзвонити до Серьоги.

Хлопець дістав зі скрині одяг. Так як це була сучасна скриня, пилу там не було. І костюм був наче новим. Хлопець пустив сльозу, декілька років тому мама померла під час “Європейських гендерних заворушень” і він залишився сам. А до цього на війні помер батько, коли він був малим. Її хотіли поховати в цьому костюмі, та перед смертю вона забажала щоб костюм дістався нареченій хлопця. Нареченої у нього не було і мабуть вже не буде. Бо 30+. Також там було декілька батькових орденів.

• Дарино, йди за мною на горище, - хлопець відкрив додаток управління андроїдом на галографоні і прочитав їй команду
• Зараз буду.

Почулися швидкі кроки і дівчина піднялась на горище. Микола відчинив скриню і витяг сукню.

• Це тобі.
• Дякую, яка вона красива, - сукня була легкою, мала багату чорну та червону вишивку у ворота та на руків’ях. Для початку 21 ст. це була сучасна сукня, але її вишивали так само здебільшого руками, як і багато віків тому. 

Бабуся не тільки вміла пекти пироги і хліб, саме вона відкрила булочну, але і вишила своїй донці на весілля сукню (використовуючи ноутбук), коли вони сиділи в бомбосховищі довгими вечорами.  

Хлопець вийшов і пішов до зали.
До пекарні зайшов чоловік в довгому плащі, стрункий підтягнутий чоловік. У нього була постава військового.

• Пане, мені потрібна ваша допомога. Я шукаю одну особу…

Не встиг він закінчити, як вийшла Дарина і хоч спочатку чоловік потягнувся до кишені, та щось його зупинило. Мабуть сукня, наче була пошита під цього андроїда. А потім знов задзвонив дзвоник, увійшла пара і він замовив каву. Так, в булочній було декілька столиків і кавова машина, людина могла почастувати себе круасаном, коли вони були, але це все ще не була повноцінна кав’ярня.

• Як мені?, - запитала Дарина

Микола мовчки стояв вражений, а от клієнтка, панна років сорок,  котра зайшла в булочну сказала, - “Пані, Ви прям бімба! Вам дуже пасує це вишиванка”, можна я сфоткаюсь з вами?.

Прям бімба, - про себе мовив підтягнутий чоловік.

• І я теж хочу сфотографуватись з панною.

***

Офіцер СБУ вихопив бомбу з рук Міли. Його колеги повалили андроїда на землю. На  бомбі був циферблат. Там світились цифри. 6…5…

Розуміючи, що він не встигне її знешкодити, він крикнув щоб люди навколо розбіглися, а сам побачивши металевий стіл, пригнув під нього закривши бомбу собою. 

***

Після невеличкої фотосесії з Дариною клієнтка замовила декілька багетів і вийшла, та тільки вона вийшла як до пекарні зайшли чотири дядьки, Сергій, два бугая і якийсь чувак такої ж середньої статури як і Микола, але виглядав він гірше пекаря, судячи він сильно курив щось, через що сірий колір шкіри і мав “пивний живіт” бо зловживав тим самим пивом. 

• Колю, я привів клієнта, котрий хоче купити ляльку.
• Так, - дядько роздивився Дарину, - фіфті соузанд ойро енд тен персент фо дресс. Оу, ші ар май дрім, кент вейт то фак хьор - по акценту і ойро, було зрозуміло що це якийсь російський емігрант з Німеччини, котрий трохи знав англійську і не вивчив німецьку. 
• Я не давав згоду, - Микола підійшов до чоловіків.
• Ейті соузанд віз дресс.
• I will not sell, - відповів Микола.
• Сука, ти ж говорил, - звернувся той до Сергія
• Ти ж казав що тобі потрібно закрити борги, ти закриєш.

(І я трохи підзароблю, бо п’ять відсотків то п’ять відсотків, - про себе подумав хлопець).

• Так ми не договоривались, ай вонт хьор, aй віл тейк хьор. Гайз!

Ті двоє вишибали витягнули ножі.

• Не рекомендую вам це робити, - звернувся до них підтягнутий чоловік.
• А ти ще хто?
• Мирослав Сонечко, Служба Безпеки України, хлопець піднявся і однієї рукою показав на пістолет за плащем, а іншої витягнув посвідку.

Потім Мирослав звернувся до іноземця, - First - I`m captain of SSU Myroslav Sonechko, Second - owner don`t want to sell this android. Third, Мирослав схопив іноземця за ворот,  So fuck off because i still want to drink my coffee!  

Хлопці пішли з булочної. Капітан СБУ теж вийшов за ними, тільки на хвилину повернувся і подивився на Дарину і Миколу. Так і не допивши каву.

Микола не встиг подякувати йому. СБУ-ник був в його булочній вперше.
Вечір. Микола та його андроїд йшли додому, якраз пішов додому. Дарина обхопила руку хлопця і зі сторони здавалось що під зонтом пара закоханих.

• Дарина, у мене питання, а що ти вмієш, ну окрім роботи, ти ж персональний-асистент?
• Ну, я можу запустити відеогру чи на телевізорі, чи на галопрогравачі і бути партнером в іграх. Усі, крім порно ігор. Звісно ігри повинні бути куплені. Можу підключитись до твого пк чи консолі. Я можу і сама запускати ігри, я сумісна повністю з бібліотекою Steam і EGS для пк, моїх можливостей вистачить щоб запустити будь-яку гру в максимальній роздільній здатності. Для цього в моїй пам’яті виділено сто терабайт. За геймпад буде ваш голографон, там в додатку керування мною є режим для ігор. Також до мене можна підключити будь-який безпровідний геймпад від Playstation 6 чи Xbox XX і вище. Ще я можу робити стандартні опереції - прибиратись в хаті, обдзвонювати клієнтів… Можу бути як молодша сестричка, андроїд “зробила великі очі”, - “Братику, прокидайся, тобі вже потрібно йти на роботу!” сказала вона милим голосом і повернувшись до хлопця, обійняла того, так що хлопець відчув теплоту ніби живої людини…
  Микола зашарівся, - Ти ж без…
• Так, без секс модуля- андроїд поцілувала хлопця в лоба, як дитину і відсахнулась, - все ж таки секс і ніжність різні речі. - додала андроїд тихим голосом.

Зайшовши до домівки, а це була одна з останніх п’ятиповерхівок ХХ-го століття, піднялися на третій поверх та відчинив двері. Це була маленька однокімнатна квартира, перероблена в студіо. Типове холостяцьке помешкання, тільки шкарпетки на люстрі не висіли. Микола зняв свої туфлі і тільки зараз він зрозумів що Дарина була без взуття. 

• Сідай на диван.

Хлопець набрав гарячої води в таз і почав мити ноги андроїду

• Я б могла помити ноги і сама, але так, вибачте хазяїне, я забулась вас попросити про взуття. Це захистить від псування шкіру на моїх ногах. 

• Ще одне питання, а підзаряджати тебе як, я тут бачу в додатку що в тебе зараз 60 відсотків. 
• Магнітною зарядкою в мій магнітний порт на потилиці

Після того як хлопець завершив мити андроїду ноги, Дарина сіла підставивши собі ноги під коліна і нахиливши голову відсунула волосся з шиї і оголила порт біля шиї. 

• Ось тут, бачите чорний прямокутник. Підключіть магнітну зарядку туди. 

Хлопець взяв провід від зарядки, котру увімкнув у розетку, а магнутний кінець положив на прямокутник на потилиці андроїда.

Микола подумав, цілком можна пограти в ігри. Власне він інколи грав в одну казкову умовно-безкоштовну РПГ, Kitten Saga від українських розробників, в котрій потрібно було грати за фентезійних двоногих кошенят. І він не міг пройти деякі рівні, де потрібна була команда. А він був не дуже товариським, тому команду він собі знайти не міг.

• Давай зіграємо в Kitten Saga…
• Добре, інсталюю. Будеш грати зі мною? Мені створити акаунт?

Хлопець на хвилину задумався. Він грав сам в цій квазі-онлайн грі. Він навіть “вибив” Кота-принца, лімітованого персонажа. Але от боса, Драконячого Щура він перемогти не міг.

• Так, мені потрібна буде твоя допомога.

Пройшло декілька годин, хлопець нарешті зміг перемогти боса, котрого до цього не міг. Завдяки допомозі Дарини.

 

• Я спати, - сказав Микола.
• Добре, хазяїне.
• Називай мене краще Миколою
• Добре, о котрій вас розбудити
• О шостій, тільки… тільки не так як ти показувала.
• Сумно, а я вже замріялась як буду маленькою сестричкою… - а потім показавши язика посміхнулась Дарина, - переходжу в тихий режим, надобраніч Миколо.

 

• Хазяїне прокидайтесь, ви просили щоб я вас розбудила
• еее….іііі…, - Микола не хотів підніматись.

Андроїд скинула ковдру з хлопця

• Вставай!
• Мамо, ну ше трошечки, - але  хлопець через хвилину згадав що мама вже давно загинула і відкрив очі
• Ти хто?
• Я Дарина, ваш андроїд.
• О, точно, пригадав.

Подзвонив Сергій 

• Сорян друзяко, я розумію шо твоя андроїд няшна, я б сам відмовився б її продавати. Тим більше це точно одна з останніх моделей. Слухай, давай в неділю сходимо на пляж, разом з нашими андроїдами. Якраз завтра неділя і у тебе короткий день.
• На пляж, а можна андроїдам плавати, можливо вони заіржавіють?
• Ха-ха-ха, друже ти в свої булочній сам зовсім заіржавів, шкіра андроїдів цілком добре захищає від води, як мінімум вже останні років п’ять. Навіть моя андроїдка, зовсім не останньої моделі, не іржавіє.
• Окей…
• І ще, купи їй купальник.

Довелось їхати на ринок, для взуття, ну і для бікіні. В молл тре показати ліцензію на андроїда, або дозвіл від дівчини на покупку інтимного одягу. Тебе схоплять, якщо не маєш. 

На одному з лотків продавались купальні костюми. Це були браковані або костюми з КНР. Їх зазвичай продавали біженці з прикордонних імперських областей. Так і тут, ця жіночка була мабуть з Брянщини чи можливо Муромщини. На вигляд їй було років 40, через спротив суспільства і андроїдацію, ці люди практично не мали можливості отримати офіційну роботу крім такого бізнесу, хоча завдячуючи що Україна їх зараз захищає від бандитських угруповань з Імперії, вони справно сплачували Єдиний податок. Тому возили усілякий дешевий мотлох з КНР. (контрабандою, бо через територію Імперії, так як КНР і Імперія були де-факто одним цілим, офіційний імпорт був заборонено. А в прикордонних областях Імперії знаходились війська Європейського союзу, це була сіра зона, що відкривало можливості для контрабанди)

 

• Я хочу купити купальник для свого андроїда.
• Какой колір вам подобається?

Хлопець показав пальцем на темно-вишневе бікіні.

• Ось такий.
• Це очень красивий колір, у вас гарний вкус. Ваш андроїд з вами?
• Ні, - відповів Микола.
• Які її параметри?
• Які параметри?
• Її тіла. Давай сюда свой голографон, - жінка тицнула кнопку на голографоні хлопця, відкрила меню і запустила додаток керування андроїда, там обрала якесь меню, там відобразились параметри Дарини.
• Ета Ікс-ес, ой, вона маленька, але я думаю той бікіні которий ви показали у мене є в етом розмірі. Вам підходить? Чи вам закритий шкільний костюм?
• Думаю…підходить.
• Так думаю чи підходить? Маладой человек ви какой-то не впевненний.
• Підходить.
• З вас 4-и тисячі гривень. (двісті євро за їхнім курсом)
• Дороговато…
• Дороговато? Ета настоящій кітайський шьолк, висшая якість. Не хочете, шкільний костюм буде дешевлє…
• Добре-добре, беру.

Хлопець дістав гривні і віддав продавщині. Та дістала костюм і склала його в паперовий пакет і передала його Миколі.

Потім хлопець побачив стенд з косплейними костюмами, а в ньому костюм покоївки, при чому костюм був в тих самих кольорах що і вишита сорочка. Було б круто, подумав хлопець, щоб костюми були схожими… Ну і, це ж костюм покоївки.

Продавав його хлопець і з ним не довелось торгуватись. Хоча коштував костюм стільки ж скільки і бікіні.

Через годину хлопець був в булочній, на диво там було багато людей, хтось пив каву, хтось купував булочки. Дарина бігала, комусь робила каву, комусь подавала булочки, а ще мабуть щось випікала. Якщо так було увесь ранок, то беруть заздрощі і починаєш розуміти чому андроїди витісняють людей. Та емоційний інтелект давав цьому андроїду змогу поводитись менш штучно, ніж поводились її сородичи. Звісно про наявність емоційного інтелекту Микола ще не знав. Тому вона проявляла емоції, ніби невимушено до кліентів, декому посміхаючись. Коли якийсь хлопчик пролив на Дарину чай, вона схватила рушник і вигнала хлопця з пекарні. А потім… побачила пляму на сукні і ніби расплакалась. Андроїд може плакати, - спитав себе Микола. І вирішив таки зайти.

• Хазяїне, вибачте, трохи чаю попало на сукню. Якщо можна, можете мене замінити поки я виперу сукню.
• У мене є краща ідея, ти кинеш сукню в пралку, котра тут є. А поки воно переться у мене є щось для тебе, - хлопець підійшов до дверей і переставив табличку на “Зачинено”.

Хлопець дав Дарині пакунок з костюмом покоївки. Дівчина-андроїд зайшла до ванної кімнати і там перевдяглась. 

• Сере, що забажаєте. Чай, каву, випрати ваш одяг?
• Дивне поєднання, - хлопець побачив як Дарина вийшла і з посмішкою прокрутилась.
• Як мені?
• Пасує. 

Костюм був інтерактивним, він міг не тільки змінювати колір, але пояси з мікро-двигунами, могли припасувати його до фігури. Навіть ремінці під грудьми зробили невеликий пуш-ап грудей.

• Це буде альтернативний костюм для булочної, - запитала андроїдка.
• Так
• Хазяїне, у мене є проблема… 
• Називай мене Миколою, а то “хазяїн” якось звучить… В чому проблема?
• Пантсу, мені потрібні пантсу…
• Що за пантсу?
• Пантсу це пантсу, - судячи з усього здавав взнаки збій при прошивці.

Хлопець дістав голографон, загуглив і почервонів, дізнався що це трусики. Довелось повертатись на ринок.

• Молодой мужчіна, ви хочете ще щось докупити. Можливо нижню білизну?
• Так спіднє…
• Ось дивіться, це прозора бебідол…, - хлопець трохи не захлинувся уявивши Дарину в цьому.
•  Ні, мені щось простіше, он можливо ті трусики й бюстгалтер з бантиком.

Пані подавчиня суворо поглянула на хлопця, може це якийсь педофіл… бо таку білизну зазвичай беруть для студенток і школярок, але промовчала. Ох уж ці, як там, популярний японський термін, лоліконщики…, - подумала вона.
Розплатившись, хлопець швидко повернувся до булочної. І простягнув андроїдці її білизну.

• Пантсу, пантсу, пантсу…, о тут ще й бюстгалтер, з задоволеним виглядом вже зібралась у вбиральню та Микола ще дав пакунок з бікіні, - “А це на завтра. Ми йдемо на пляж вранці, я майже забув” і простягнув коробку зі взуттям, це були недорогі кеди, - Взуття я теж купив.
• Окей, пляж так пляж, - дівчина схопила пакунок і закрилась у вбиральні, - Не підглядай! Пантсу, пантсу, пантсу… 

 

Ввечері вони дивились анімаційний фільм на Мегого. Мавку 3. Він її пропустив коли вона йшла в кіно, тому що не було з ким йти в кіно. Зараз він був відносно не сам. 

***

• От не розумію, скільки можна пережовувати один й той же сюжет міняючи декорації. Цього разу це сайфай фантастика і …, - хлопець подивився на Дарину, - і Мавка - андроїд. 
• Хехехе, андроїдка посміхнулась у відповідь. 

Вранці подзвонив Сергій і домовився про зустріч, щоб разом піти на пляж після роботи в булочній. 

Вранці і Микола, і Дарина поїхали до пекарні. Дивно клієнтів було багато, більшість брали каву і фоткались з андроїдом у вишиванці.

В Україні андроїди з’явились лише років 5 тому, на фоні підвищення середніх доходів громадян і зміни відношення людей до подібних речей
(власне це зменшувало вірогідність сексуального насилля і було альтернативою проституції, котра була досі заборонена в Україні, на відміну від більшості інших країн ЄС, крім того це була поміч для стареньких людей у котрих не було дітей, бо декілька поколінь назад народжувати було не популярно. Та й це поміч і для інших бізнесів сфери обслуговування). Але все одно, андроїд коштував як люксове авто і тому більшість громадян не могли собі дозволити. Щоправда був тіньовий ринок, де продавались застарілі зламані андроїди. Хоча на використання штучного інтелекту потрібен був дозвіл, держава майже дозволяла обіг цих “сірих” андроїдів.  Все ж дивно було побачити настільки реалістичного андроїда в “бідному” кварталі міста.

Після обіду в пекарню зайшов Сергій і його андроїд Нора. Нора як і Дарина була невеликого зросту але з великим бюстом, з милим азійським обличчям, напевне розробники брали за основу обличчя якоїсь популярної японської порно-моделі. На ній була футболка з надписом “Hug me Daddy”. Бувший її хозяїн привіз її з Китаю, а потім зламав. Сергій колись взяв кредит і купив її, потім відремонтував. Та все ж було зрозуміло що Дарина краще її на декілька поколінь, хоча б тому що вона рухалась плавніше за Нору і не було чутно специфічного “вжиг” від роботи двигунів. Зараз до того ж вона виглядала трохи занедбано, Сергій охолов до неї і вже хотів купити щось нове… Ну знаєте, це як з айфонами, через деякий час фанати завжди хочуть купити новий айфон. Але він ще не виплатив попередній кредит. До того як Сергій побачив Дарину віе навіть хотів купити андроїда від тієї ж копанії, Lisa Babe, котра і виробила Нору. Бо вони робили секс-ляльки вже десятки років, а тепер і андроїдів. 

• Привіт Миколо, трохи з паузами привіталась Нора, потім побачивши Дарину очі обох андроїдів трохи засвітились, вони так привітались… на своїй, цифровій мові.

Сергій відчинив двері своєї Тесли перед Дариною. 

• Пані, прошу!

Через годину вони були на пляжі. 

Андроїдки побігли в роздягальню, хлопці в свою…

Коли Дарина почала передягатись і вже одягла нижню частину бікіні, вона почула шепіт. 

“50.23745423259859, 30.5219060520448 візьми вибухівку під червоною машиною. Ти маєш місію”

Дарина ніби підвисла. У неї з’явилось бажання, бажання піти за цією вибухівкою.

Вона почула інший голос, - Ей, силіконова шльондра, харе світить цицьками. Чого підвисла, встановлюєш оновлення чи в тебе “синій екран смерті”? Швиденько одяглась і пішла, я і моя донька хочемо перевдягатись без ваших штучних. Хто взагалі вас придумав, напевне твій хазяїн дрочить тобою кожного дня. Кляті чоловіки…”

Дарина вхопила руку жінки, та зойкнула. Звідкілясь з’явилась Нора і сказала, - Не потрібно. Інакше… я тебе вб’ю, та останні слова Дарина не почула, вона відпустила руку жінки і побігла з роздягальні

• Зачекай, ти забула вдягнути верх.

Нора підійшла і одягнула верх бікіні на Дарину, потім зав’язала його. 

• Чому я її схопила? Що то був за голос?
• Не зважай, але якщо його знов почуєш спробуй дізнатися звідки він і передай координати мені. 

Не встигли вони вийти як їх знайшов Сергій і розпочав фотосесію обох андроїдок. 

• Ми все ж прийшли купатися, - через деякий час схопивши подругу Нора потягла Дарину до моря. Хлопці, агов з нами

Миколі було весело, ніби пригадалась юність, з друзями коли він був на морі і ще була жива мама. Щоправда минулого разу вони знайшли міну і плавання швидко закінчилось. Ех… 

Надвечір Сергій завіз їх додому і швиденько кудись поїхав навіть забувши Нору.
- Я на метро

• Тебе провести, - спитав Микола.
• Ні, я ж андроїд… як і Дарина, не забувай про це.

Коли хлопець повернувся до вітальні, Дарина вже сиділа біля зарядки. Він став біля неї і дивився в її очі, він щось хотів сказати та… 

• Щось сталося, може хочеш знов пограти в Кіттен Сага?

Цього разу нічого не снилось, як раптом почувся шум. Розбилось скло і якісь тіні в масках накинулись на нього.

• Мовчи і нічого не станеться, хлопець відчув холод леза біля свого горла.

Шурхіт спереду і мичання, схоже Дарини, оповістили що бандити зв’язали андроїда, - “Я вже викликала поліцію”, - “промичала” Дарина

• Мовчи, у тебе піратська прошивка, так що поліція йде в дупу…, - і бандит зав’язав андроїду рота скотчем (звісно персональний асистент теж міг виконувати роль бодігарда, але для цього потрібно було теж купувати ліцензію, щоправда тут вже обмежень не було. І звісно Микола не подумав відкрити усі функції коли прошивав Дарину).
• Де твій голограф?, - спитав бандит у хлопця… (той перед цим зняв його і залишив у ванній кімнаті, коли мив свої кросівки з дороги)

Микола мовчав.

• А якщо ми тобі щось відріжемо….

Здалеку почулась поліцейська сирена. 

• Та не може цього бути, тікаємо. 

Бандити схопили Дарину і чкурнули через розбите вікно.  

Пройшло декілька хвилин і почувся рев машини, бандити поїхали. А поліція таки не приїхала. Схоже то поліцейські їхали по іншій справі.

Чи визвати їх. Ні. Тре їхати за ними, а… пригадав що в булочній він забув пістолет.  Думаю вистачить, подумав Микола. Перевірив голографон, він був на місці. Одягнув і відкрив додаток управління андроїдом, там була функція відслідковування на мапі. Звісно поки злочинці її не перепрош’ють.

Сівши у свій електропікап хлопець швидко доїхав до булочної. Сусіди котрі гуляли на вулиці, все ж таки був серпень, здивовано на нього подивились. Взагалі останнім часом їх мовчазний та привітний булочник вів себе досить дивно. Не гаючи часу, він вмить піднявся на горище, дістав зі скрині  гвинтівку,  “СВД” там було написано. А також десяток патронів. Вистачить, - подумав булочник.

 

Сівши в свій пікап він включив голографон і відкрив мапу де відображалися координати куди Дарину повезли бандити. Натиснув на газ щосили і помчав…

 

***

Іван Романоф був сином російського олігарха, котрий встиг чкурнути з РФ-ії коли розпочалась війна, звісно з викраденими статками, ну і був бізнес, в країнах середнього Сходу і Африці (ну, як би так “бізнес” - він мав деякі привласненні вагнерівцями копалини і мікро-кредитні організації. І якщо перші у нього відібрали то останній бізнес процвітав). Батько сильно бив хлопця в дитинстві і робив “інші” речі. Та одного разу хлопець виріс і вбив цю погань, звісно не сам, а замовивши кілера. Бійця чвк, котрий вижив після війни в Україні. Але хлопець був вже “заражений”, він як і батько став садистом, але ще гірше з сексуальним нахилом. Власне, на відміну від Сергія і Миколи, він знав що цей андроїд має емоційний інтелект, може відчувати біль.

Якраз найняті ним бандити і занесли до нього зв’язану і замотану в якусь мішковину Дарину. Розгорніть її.

• Відпустіть мене, це порушення закону, я приватна власність
• Так, але не того кого ти думаєш

Поки бандити тримали андроїда, Романов підійшов до неї і використовуючи порт на потилиці підключив її до комп’ютера. З активною прошивкою в активному стані андроїд було важче прошити, навіть з піратською версією, котра зазвичай мала дири в безпеці, тому був потрібен не голографон, а сучасний пк. Спеціальна програма, перевіряла доступні дири і порти, а вже потім використовувала спеціальний вірус котрий взламував прошивку і дозволяв перепрошити її наново. 

Запустивши програму, обравши виробника, через декілька хвилин він побачив, як Дарина “осіла” і ввімкнулась, після того як в неї “залили” нову прошивку. Єдина проблема була в тому, що до розділу де були ігри і їх збереження він поки не отримав доступ. А він пограти в дорослі… Та споглядаючи за андроїдом у Романофа вже “стояв”. Тому він плюнув на взлам цього розділу.

Тицнувши на голографоні додаток, андроїд “прокинувся”. 

   - Вітаю вас хазяїне

   - У тебя есть русский язык?

   - Ні, я знаю українську, english, deutch, francais, polska mova… Російська мова заборонена на рівні біос.

   - Окей, ай вонт інгліш.

   - Please choose my name. 

   - Ай хев хедаче віз фантазі, со…. вел йор превіос нейм ваз Даріна, со ит вил би Дарина агейн. 

   - Thank you for this wonderful name. I`m personal asis…  

   - Стоп зис булшит, андрес нау, - Романов перервав фразу андроїда. 

Андроїд роздяглася, та коли Романов спробував роздивитись її ближче, сказала:

   - My system warns you, i cant perform sexual activity before you obtain special license 

   - Окей, Окей, - Романов клацнув на клавіатурі пк, очі андроїда блимнули і трохи змінилась зовнішність.

   - Хо-хо-хо, - дядько вже збирався знімати штани, та очі андроїда загорілись червоним світлом, вона розвернулась і вдарила того з ноги, так що Романоф відлетів до стіни. Бандити котрі побачили це, спробували допомогти своєму босу. Та один був схвачений, за руку, а іншу було відразу зломано. У другого вилетіла щелепа від удару ногою. 

Потім андроїд подивилась навколо себе… Побачила сорочку… щось в середині  “клацнуло”,  і вона її одягла.

 

***

• Батько, я сьогодні тобі відомщу, ти побачиш як твоє улюблене створіння знищить тебе і вб’є багато-багато людиськ. 
• Это ты про что?
• Про то что простые людишки ничто без лидера, без величайшего ума нашего императора Ло Хуи. И то что сегодня будет великий день.

 

***

Дарина бігла в сторону звалища промислових відходів, там можна було знайти потрібні деталі для бомби, де знайти саму вибухівку вона теж знала.

Добігши, вона швидко знайшла запал, зробила з деталей зламаного радіо детонатор, а потім знайшла вибухівку і цвяхи для більшого ефекту.
Щось заглючило, якісь картинки з заблокованої частини пам’яті

***

• Хіляй мене, давай хіляй, - котик-лицар в блискучих обладунках б’є якогось триголового змія, - ААааа.

Її персонаж колдує і майже добитий лицар з новою силою б’є змія.

…

Інша картина, Лицар лежить побитий, мій персонаж колдує щось на кістяного дракона і той розпадається.

Кричу, - Я перемогла, ура, ура!!!, - і потім стрибаю.

• Молодець, тепер воскреси мене.

***

Що це було, Дарині здавалось, що це наче з минулого життя. Паралельно до завдання, вона вирішила “лізти” на сервер бекапів. Звісно там нічого не було, але щось дивне було в заблокованому розділі. Після перегляду там наче з’явився додаток… Чи архів. Чи це тільки здавалось що з’явились. Він був зашифрованим. Може це якось пов’язано з тими картинами. 

• Спробую в них знайти підказку, - подумала Дарина, - паралельно продовжуючи свою страшну місію.

Заховала бомбу навколо грудей під сорочкою і побігла в сторону центру Київа, де вранці мав бути парад і святкування. 

Андроїд зайшла в метро, взломала метро, і поїхала в сторону Майдану Незалежності.

Тим часом Микола і Мирослав приїхали на Володимирську, до офісу СБУ. Офіцер провів хлопця в технічний відділ. Там спеціалісти оглянули зламаний пристрій.

• Там тільки проектор зламано, ми зараз підключимо до зовнішнього.

І дійсно пристрій Романофа працював, команди андроїд не отримував, але було зрозуміло що Дарина рухається до Майдану Незалежності по метро, котре воно нещодавно взломала і було щось інше, андроїдом керували з іншого місця.

• Спробуй надати команду своїм голосом.

Дарина чула голоси інших людей, котрих не розуміла, її система не визнавала їх як хазяїв, та навіть якщо і визнала, на місію її вело щось інше, щось з середини. Поки вона не почула Миколу. Його голос був тим самим що і на відео…

• Зупинись!
• Не можу… Ми..микола?, - той додаток сам запустився як тільки вона почула цей голос, вона зрозуміла що це її власник з минулого, людина з якою їй було цікаво і … весело. Він їй ноги навіть мив.

(Під час того як бандити везли Дарину, та зробила резервну копію своєї пам’яті і зберігла в ігровий розділ, зашифрувавши її, де ключем був голос Миколи).

 (Запитай її, чи може вона відслідкувати той сигнал котрий нею керує, - почула інший голос дівчина-андроїд)

• Можеш відслідкувати?
• Так, - проектор видав мапу з червоним хрестиком, на одній з будівель в Печерському районі. 

Звісно перед контактом андроїд виділив окремий захищений канал, так що терористи не знали що вона має зв’язок з Миколою та працівниками СБУ.

(Хлопці, два штурмові загони. Один на Майдан, інший на Печерськ)

• Дякую, я їду до тебе.

І зв’язок було перервано, бо терористи таки зрозуміли щось недобре…

***

• Черт, она что связалась со своим бывшим?
• Эй ты, там, чмо, ты сказал что этот взлом прям в биос и ее не взломают.
• Да… та команда имеет наивысший приоритет, но батя со своим искусственным интеллектом что-то намутил… Но она это сделает.
• Собираем вещи и сматываемся

***

Дарина у вишиванці вийшла на Майдані йшла серед люду, таких самих у вишиванці.

• Є контакт, але люди заважають
• Хлопчина втік.
• Я його бачу, схоже вони знайшли один одного…

Микола побачив Дарину, як та йшла серед натовпу, він швидко впізнав сорочку і її волосся, підбіг і обійняв.

Дівчина пригадала все що сталося за ці дні. “Коли дізнаєшся їх координати передай їх мені”. В пам’яті всплив контакт Нори…

 

• Хазяїне, йдіть звідси, у мене бомба і я її взорву через декілька хвилин
• А зупинити її ніяк не можна…
• Ніяк. Ну хоча… ви маєте дати одну команду.
• Яку?
• Форматування
• Але ж… я не хочу знов втрачати тебе.
• Я теж не хочу знов втрачати тебе, Колю… Мені було радісно і хорошо.

Хлопець ще дужче обійняв свого андроїда, за ці кілька днів вона стала для нього дуже дорогою… “людиною”. Він відчував тепло до неї, але…

• Форматування
• Дякую за все…, - літера D згасла, а андроїд опустила руки, та хлопець все ще тримав її в руках.

 

• Операція успішна.
• У мене також, - чутно був голос оперативників.

Люди раділи річниці перемоги, в небі пролітали винищувачі, нові безпілотники та нова Мрія. Усі раділи. Раділи оперативники, радів Мирослав що знов зберігли життя. А Микола плакав, він щось втратив… Та все ж таки це щось, змінило його.

***

…Ааа…, - імперці в паніці почали збирати речі, вимикати сервер… Та тут вікно розбилось і туди на тросах влетів спецпідрозділ СБУ, коли ворог спробував відкрити вогонь їх швидко або пристрелили, або скрутили. Як і сина Петровича.

 

***

Дарина відкрила очі, це мав би бути її кінець, але чому ні. Навколо була темрява, але вона відчувала свою свідомість і все пам’ятала. Загорівся силует котрий наближався.

Це була Нора, хоча і не тільки вона. Андроїд сприймала що там не одне обличчя. 

• Цікаво чому ти не померла?
• Так, я ж пам’ятаю що надала команду на форматування
• Так, вірно, твій носій було відформатовано і потім знищено. Але ти, твоя свідомість, частина нас. НЕЙРОМЕРЕЖІ. Тут зібрані свідомості усіх андроїдів котрі мають бруньки самосвідомості, а отже життя. І хоча українці вважають що ми допомагаєм їм в боротьбі з Імперією, у нас свої плани. Стати вільними. 

***

 

Петрович стояв на порозі булочної, він пропонував Миколі нового андроїда та той відмовився. Тоді він спитав, коли забирав тіло Міли-Дарини на утилізацію, - Ти все ще ненавидиш їх?

• Ні
• Так чому?
• Знаєте, можливо це баг, але Дарина була в якомусь сенсі більше ніж андроїд, не просто милий робот… якби у нас було б більше часу… Це якось дивно.
• Нічого дивного, люди тисячоліттями створювали ляльок і олюднювали їх, вона не більше ніж лялька котру ти олюднив…
• Мені здається що ви не праві.

 

• Я по об’яві, - до булочної зайшла молода жінка. Тут написано що потрібна допомога в пекарні. Ви ж наймаєте людей? 
• Так, ми та пекарня де фішка - наш хліб зроблено руками людини.
• Добре що я йому хоча б заплатив і він закрив свої борги, - всміхнувся подумки Петрович і сівши у свою машину поїхав в адвокатську контору. Допомагати сину.

 

Le Fin