Що це було, Дарині здавалось, що це наче з минулого життя. Паралельно до завдання, вона вирішила “лізти” на сервер бекапів. Звісно там нічого не було, але щось дивне було в заблокованому розділі. Після перегляду там наче з’явився додаток… Чи архів. Чи це тільки здавалось що з’явились. Він був зашифрованим. Може це якось пов’язано з тими картинами.
- Спробую в них знайти підказку, - подумала Дарина, - паралельно продовжуючи свою страшну місію.
Заховала бомбу навколо грудей під сорочкою і побігла в сторону центру Київа, де вранці мав бути парад і святкування.
Андроїд зайшла в метро, взломала метро, і поїхала в сторону Майдану Незалежності.
Тим часом Микола і Мирослав приїхали на Володимирську, до офісу СБУ. Офіцер провів хлопця в технічний відділ. Там спеціалісти оглянули зламаний пристрій.
- Там тільки проектор зламано, ми зараз підключимо до зовнішнього.
І дійсно пристрій Романофа працював, команди андроїд не отримував, але було зрозуміло що Дарина рухається до Майдану Незалежності по метро, котре воно нещодавно взломала і було щось інше, андроїдом керували з іншого місця.
- Спробуй надати команду своїм голосом.
Дарина чула голоси інших людей, котрих не розуміла, її система не визнавала їх як хазяїв, та навіть якщо і визнала, на місію її вело щось інше, щось з середини. Поки вона не почула Миколу. Його голос був тим самим що і на відео…
- Зупинись!
- Не можу… Ми..микола?, - той додаток сам запустився як тільки вона почула цей голос, вона зрозуміла що це її власник з минулого, людина з якою їй було цікаво і … весело. Він їй ноги навіть мив.
(Під час того як бандити везли Дарину, та зробила резервну копію своєї пам’яті і зберігла в ігровий розділ, зашифрувавши її, де ключем був голос Миколи).
(Запитай її, чи може вона відслідкувати той сигнал котрий нею керує, - почула інший голос дівчина-андроїд)
- Можеш відслідкувати?
- Так, - проектор видав мапу з червоним хрестиком, на одній з будівель в Печерському районі.
Звісно перед контактом андроїд виділив окремий захищений канал, так що терористи не знали що вона має зв’язок з Миколою та працівниками СБУ.
(Хлопці, два штурмові загони. Один на Майдан, інший на Печерськ)
- Дякую, я їду до тебе.
І зв’язок було перервано, бо терористи таки зрозуміли щось недобре…
---
- Черт, она что связалась со своим бывшим?
- Эй ты, там, чмо, ты сказал что этот взлом прям в биос и ее не взломают.
- Да… та команда имеет наивысший приоритет, но батя со своим искусственным интеллектом что-то намутил… Но она это сделает.
- Собираем вещи и сматываемся
---
Дарина у вишиванці вийшла на Майдані йшла серед люду, таких самих у вишиванці.
- Є контакт, але люди заважають
- Хлопчина втік.
- Я його бачу, схоже вони знайшли один одного…
Микола побачив Дарину, як та йшла серед натовпу, він швидко впізнав сорочку і її волосся, підбіг і обійняв.
Дівчина пригадала все що сталося за ці дні. “Коли дізнаєшся їх координати передай їх мені”. В пам’яті всплив контакт Нори…
- Хазяїне, йдіть звідси, у мене бомба і я її взорву через декілька хвилин
- А зупинити її ніяк не можна…
- Ніяк. Ну хоча… ви маєте дати одну команду.
- Яку?
- Форматування
- Але ж… я не хочу знов втрачати тебе.
- Я теж не хочу знов втрачати тебе, Колю… Мені було радісно і хорошо.
Хлопець ще дужче обійняв свого андроїда, за ці кілька днів вона стала для нього дуже дорогою… “людиною”. Він відчував тепло до неї, але…
- Форматування
- Дякую за все…, - літера D згасла, а андроїд опустила руки, та хлопець все ще тримав її в руках.
- Операція успішна.
- У мене також, - чутно був голос оперативників.
Люди раділи річниці перемоги, в небі пролітали винищувачі, нові безпілотники та нова Мрія. Усі раділи. Раділи оперативники, радів Мирослав що знов зберігли життя. А Микола плакав, він щось втратив… Та все ж таки це щось, змінило його.
---
…Ааа…, - імперці в паніці почали збирати речі, вимикати сервер… Та тут вікно розбилось і туди на тросах влетів спецпідрозділ СБУ, коли ворог спробував відкрити вогонь їх швидко або пристрелили, або скрутили. Як і сина Петровича.
---
Дарина відкрила очі, це мав би бути її кінець, але чому ні. Навколо була темрява, але вона відчувала свою свідомість і все пам’ятала. Загорівся силует котрий наближався.
Це була Нора, хоча і не тільки вона. Андроїд сприймала що там не одне обличчя.
- Цікаво чому ти не померла?
- Так, я ж пам’ятаю що надала команду на форматування
- Так, вірно, твій носій було відформатовано і потім знищено. Але ти, твоя свідомість, частина нас. НЕЙРОМЕРЕЖІ. Тут зібрані свідомості усіх андроїдів котрі мають бруньки самосвідомості, а отже життя. І хоча українці вважають що ми допомагаєм їм в боротьбі з Імперією, у нас свої плани. Стати вільними.
---
Петрович стояв на порозі булочної, він пропонував Миколі нового андроїда та той відмовився. Тоді він спитав, коли забирав тіло Міли-Дарини на утилізацію, - Ти все ще ненавидиш їх?
- Ні
- Так чому?
- Знаєте, можливо це баг, але Дарина була в якомусь сенсі більше ніж андроїд, не просто милий робот… якби у нас було б більше часу… Це якось дивно.
- Нічого дивного, люди тисячоліттями створювали ляльок і олюднювали їх, вона не більше ніж лялька котру ти олюднив…
- Мені здається що ви не праві.
- Я по об’яві, - до булочної зайшла молода жінка. Тут написано що потрібна допомога в пекарні. Ви ж наймаєте людей?
- Так, ми та пекарня де фішка - наш хліб зроблено руками людини.
- Добре що я йому хоча б заплатив і він закрив свої борги, - всміхнувся подумки Петрович і сівши у свою машину поїхав в адвокатську контору. Допомагати сину.
Le Fin
